Автор: Ірина Ярмоленко
віце-президентка Європейської асамблеї жінок депутатів, голова депутатської групи “Рівні можливості” Житомирської міської ради
Від автора: на моє переконання, якою буде публічна політика, залежить від того, як ми формуємо наші родини, з яких сімей прийшли політики і які цінності вони мали протягом життя. Марина Бардіна віднедавна стала публічною особистістю, а це її перше розлоге інтерв’ю крізь призму дитинства, студентства та першого робочого досвіду. Спеціально для Покоління Ї
Марина Бардіна – 26-літня експертка з гендерних питань у команді Президента та новообрана депутатка українського Парламенту від партії Слуга Народу. Нова Верховна Рада може увійти в історію, як наймолодша у світі. А ще у цей склад входить 20% жінок ( у минулому було 12%). Марина Бардіна останні чотири роки своєї діяльності присвятила підтримці євроінтеграційних рухів: працювала з депутатами МФО “Єврооптимісти” у Верховній Раді, допомагала у написанні законопроектів та комунікації з українцями. Дівчина і не мріяла обійняти статус одного зі своїх колишніх роботодавців, бо в неї добре виходило і з фахом соціологині, і бачила шляхи розвитку після успішного закінчення програми «Молодь змінить Україну» в Австрії, заснованої Богданом Гаврилишиним, та стажування у Вашингтоні, США у програмі The James S. Denton Transatlantic Fellowship. Сьогодні Марина отримує другий фах – юридичний, і по науковому досліджує роль жінки в українському суспільстві. ЇЇ мета – інституалізувати та нормувати усі органи, які будуть підтримувати рівні можливості в Україні.
Молодь – рушійна сила цього світу, але все починається з дитинства. Цінності, які нам закладають змалечку формують майбутню особистість. У якій сім’ї зростала та як навчалася новообрана народна депутатка від «Слуги народу», за яких обставинах познайомилася з Президентом та про що шкодує? Про це та інше Марина Бардіна розповіла Поколінню Ї.
Усе починається з дитинства, давайте пригадаємо Ваше. В які дитячі ігри грали та чи мали синдром відмінниці в школі?
10 років мого дитинства пройшли в сільській місцевості з усіма тамтешніми розвагами. Мама каже, що я збирала всіх із сусідніх вулиць і організовувала дозвілля. Батьки дозволили самостійно обрати школу, сільську чи у місті. Потім за 3 роки з батьками переїхали до Полтави. Мала хороші стосунки із однокласниками та вчителями, навіть у дорослому віці підтримувала спілкування зі своєю першою вчителькою. У школі була відмінницею, хоч і не мала це за самоціль. Вчила уроки завжди швидко, щоб після повернення батьків з роботи провести час разом. Моя улюблена гра дитинства: “Я – вчителька з червоною ручкою”.
У старшій школі за порадою класної керівниці прочитала одну книгу, яка вплинула на формування мого характеру — «Четверта висота». Про історію дівчини від дитинства до останнього дня її життя, про те, як вона брала висоти. Я відчула, що немає нічого неможливого, коли це залежить від тебе, а не від зовнішніх факторів. Якщо докладати максимум зусиль, то результат буде на твою користь.
Розкажіть про свою родину. Наскільки вона велика? Які сімейні традиції ви мали?
Всі збиралися на вечерю разом: мама куховарила, а я допомагала, бо стіл накривали для мами, тата, дідуся та бабусі. Мені подобалася атмосфера розслабленості та сімейності. Батьки мене залучали до комунікації всередині родини: я знала, що відбувається у сім’ї, які є успіхи та незгоди. Дуже вдячна їм за цю відвертість, адже відчувала себе повноцінною частиною сім’ї, але зараз вони чують більше порад від мене.
Мама працює в медичній сфері, а тато довгий час працював на залізниці – це була сімейна справа. А ось бабуся – бухгалтерка. До цифр у мене душа не лежить, але подобалися всі ті папери, які вона виписувала.
Найбільше досягнення шкільних та студентських років – це мої подруги. Товаришуємо з першого курсу. Любимо зібратися в однієї з нас на квартирі, робимо собі дівочі посиденьки: розмови про все на світі: вино, солодощі, фрукти.
Ваш фах – соціологія? Як має складатися життя, щоб обрати такий фах?
Я обирала столицю та Києво-Могилянську академію. Могилянка – це колосальний досвід спілкування з одними з найпрофесійніших освітян країни. Дідусь, не розуміючи на кого я вчуся, відповідав, що я буду помічницею президента, хоча я була тоді від цього досить далекою.
Як ви прокоментуєте тези, що "чи не найбільша брехня в світі - соціологія”, а “громадскої думки не існує”?
Соціологія – базова і важлива наука, яка формує світогляд. Після вчень Вебера, Маркса, Канта світ виглядає дещо інакшим, ніж звик його бачити. Соціологія чудовий інструмент у політиці для прийнятті рішень. Наша команда керується таким інструментом у своїй роботі. За допомогою соціології можна рангувати, що першочергове, а що – ні. Якщо методологія правильна, то і результати будуть правильні. Усе залежить від прозорості інструменту, яким будуть заміряти громадську думку. І вона (громадська думка – авт.) існує, адже на ній тримаються процеси в суспільстві.
Джерелом влади в Україні, особливо за результатами виборів, можемо сказати, є все ж не народ, а телебачення. Що скажете щодо якості української політики та політики в медіа?
Це проблема. Більшість ЗМІ знаходиться у чиїсь власності. Це добрий інструмент впливу на людей. ЗМІ мають виконувати світлу місію – формувати правильну поведінку населення. Телебачення має бути пізнавальним і корисним для кожного, сюжети фільмів та програм мають бути продумані. У першу чергу – це засіб просвіти, а не маніпуляції. Зараз телебачення використовується не завжди за призначенням, що може негативно впливати на суспільний розвиток.
Ви пройшли кілька програм обмінів. Які дороговкази там знайшли, і як це згодилося у Вашій діяльності?
Гасло Богдана Гаврилишина: “Вчитися, мріяти, діяти”! Цей його заклик я трактувала так, що потрібно мріяти буйно, але варто робити і маленькі кроки для того, щоб мрії стали реальністю. Моя мрія (загальна, а не персональна, тоді як вже кроки – мої особисті) - трансформація України і поява якісно нової політичної генерації. Хочеться щоб усе, що робив пан Гаврилишин, було не даремно, і Україна досягла того результату, який він хотів.
У 2017 році пройшла майже місячне стажування за програмою The James S. Denton Transatlantic Fellowship у Вашингтоні. Там мене вразили рівень життя і політики, хочеться, щоб українці жили так само, ми цього гідні. Керівник програми Джеймс став одним із найважливіших вчителів у моєму житті. Багато сказаного ним давало віру в свої сили. Я вдячна Джеймсу за все, що він для мене зробив, в першу чергу, своїми розмовами.
Після кожної програми відчуваю, що несу відповідальність за отримане. Найбільше вірю в молодь, вважаю, що саме вона здатна змінити Україну. Своєю діяльністю хочу надихати інших. Восени запустимо нові проекти. Розвиваю регіональну молодь, весь час інформую про міжнародні та загальнонаціональні активності. Так, після участі у програмі фонду Гаврилишина я приїжджала у Полатву і розповідала молоді про програми, про мій досвід та закордонне самоврядування.
Молоді раджу почати працювати із студентських років, на курсі третьому. Я цього не зробила і дуже жалкую, тоді ніхто до цього не підштовхнув. Думаю, що багато через це втратила.
Яким було Ваше перше робоче місце і наскільки це пов’язано з Вашим сьогоднішнім мандатом?
Я почала працювати на магістратурі у міжфракційному об’єднанні у Верховній Раді «Єврооптимісти», конкурс був у кілька етапів. Знала, що йду до гідних людей і мені хотілося максимально їм допомогти, тому викладалася по максимуму, була на зв’язку цілодобово. Пам’ятаю, о третій ночі писала звіти. Ми пропрацювали півроку, потім мій контракт закінчився. На формування моєї особистості вплинула Світлана Заліщук. Вона для мене взірець ідеальної жінки. Світлана завжди говорить щось на кшталт «Марино, зберись, ти все можеш, я знаю». І після її суворої інтонації, все, що лишається зробити — повірити, що дійсно таки зможу!
Коли Ви зрозуміли, що будете політикинею і маєте депутатські амбіції?
Політика ніколи не була моєю самоціллю. Я бачила несправедливість і мені хотілося докласти зусиль, щоб покращити життя людей.
Розкажіть про своє перше знайомство вже з нині діючим Президентом Володимиром Зеленським?
У січні, коли ще кандидат Володимир Олександрович проводив експертні наради, я була на одній з них. За круглим столом серед десь двадцяти осіб з жінок були лише я та Ірина Побєденосцева. Я вірила в його перемогу і тоді у мене була можливість сказати йому головний наскрізний для мене меседж про жінок: “Президент має бути уважним до цього питання й підтримувати жінок, є певні інструменти, які для цього використовуються”. Для мене, як для жінки, було важливо, щоб наступний Президент зважав на такі моменти. З цього і виникла наша співпраця. На 8 березня ми записали блог про рівність і тоді Зеленський дуже позитивно відреагував щодо підтримки жінок у політиці.
Як проходить Ваш робочий день і чи задоволені Ви ним?
У мене дуже швидкий темп життя, іноді я ловлю себе на думці, що не насолоджуюся в достатній мірі життям. Розпочинається ранок, а день вже повністю розпланований. Шалений темп змушує цінувати кожну хвилину, бо не знаєш коли це все закінчиться. Намагаюся прожити по максимуму, щоб було цікаво. Ти не знаєш, що тебе чекає завтра, тому по максимуму зроби сьогодні. Наполеглива. Я краще здаватимуся комусь кумедною і уточню декілька разів, ніж кивну головою, а потім не знатиму, що робити.
Коли виникло бажання досліджувати питання про рівні можливості? Ви відчували у своєму житті певні дискримінаційні моменти?
Моя родина традиційна. Поділ обов’язків був як у більшості: мама працювала повний робочий день, приходила додому й готувала вечерю. На вихідних будинок прибирала теж мама. Для мене це було нормою. Я бачила, що всі знайомі живуть за таким «сценарієм». Не мала прикладів інших сімей.
Усе почалося в Могилянці. У нас був курс Тамари Марценюк по гендерним студіями. Вона розповідала про різні стереотипи, поділ обов’язків і я усвідомила важливість рівності в родині. Далі звертала більше уваги на соціальну несправедливість стосовно жінок. Дипломну роботу на бакалавраті писала на тему «Подвійне навантаження як ознака гендерного розподілу обов’язків в українському суспільстві», а магістерська була про політичне представництво жінок на локальному рівні. Донедавна, Україна посідала 121 місце за представництво жінок у парламенті. Лише 12% парламенту складали жінки, хоча потенціал українок колосальний.
Наскільки особливі та унікальні українські жінки і чи не настав час змінюватися?
Українська жінка – це універсальна солдатка, яка працює, виконує хатню роботу, доглядає дітей і ще й не скаржиться на це. У Європі розподіл обов’язків дещо інший, тому там жінки мають більше різних можливостей.
У нас уже на підсвідомому рівні закладено бути такими загартованими. У цьому наша парадоксальна унікальність.
Якщо звертатися до кожної дівчини, то хочу відмітити, що повноцінне насичене життя цікавіше, ніж занурене в суто домашні справи або в поїздки по магазинах. Варто розцінювати світ навколо себе через людей, а не через стать. Потрібно бути впертішою і наполегливішою, не боятися брати на себе відповідальність. З власного досвіду можу сказати, що жінки бояться відповідальності, але завжди справляються із завданнями.
Наскільки є розуміння в українців важливості цієї тематики? Чи Ви відчуваєте прогрес цього руху?
Коли в нас бачиш на вулиці тата з малям у «кенгурушці», то це завжди привертає увагу, а за кордоном це сприймається як норма. Нинішнє українське покоління татусів відрізняється від старших: вони більш активно залучені у догляд за дітьми, мають уже більшу прив’язаність до них, міняють підгузки, проводять дозвілля з чадом. Такі позитивні зміни – заслуга жіночого руху.
Чи є у Вас план для здійснення політики рівних можливостей ?
Я мрію про інституалізацію. Законодавча база обов’язково з’явиться, ми будемо працювати над цим. Необхідно написати стратегію та хід її реалізації. У нас зараз є документи про протидію насильству та багато інших. Загальної стратегії, яка була б дієва, немає. Зважаючи на регіональне різноманіття, усі напрацювання мають відбуватися за участю локальних лідерок, що дозволить масштабувати результати.
Попереду – форматування стратегії парламентської роботи, реалізація обіцяних у передвиборчий період завдань. Сподіваюся, що всі ми зможемо об’єднатися та продемонструвати злагоджену, продуктивну роботу у МФО “Рівні можливості”.
Comentarios