• Покоління Ї

Krutь: 65 струн світла

Автор: Надя Миколаєнко

Якщо із цьогорічного національного відбору на Євробачення вам не запам’яталася дівчина у білій сукні з білою бандурою, то ви, мабуть, не дивилися його. Марина Круть — співачка та музикантка, авторка двох альбомів та поетеса. Через її творчість Україна та світ продовжують відкривати для себе сучасне і безмежно різне звучання традиційного інструменту. Артистка розповіла Поколінню Ї про слабкі місця молодої української сцени, творчий тандем з глядачем та тонкі взаємини з музою.

Чутливість

Бандуру вважають одним із давніх українських символів. Тому сучасним музикантам вартувало зусиль довести, що цей інструмент може звучати інакше, без супроводу віночків, рушників та шароварів, набувати джазових мотивів та поєднуватися з електро. До появи на сцені в 2016 році Марини Круть ці стереотипи вже почали руйнувати Роман Гриньків та Ярослав Джусь. «Зараз люди приходять на концерти і говорять: “Ми знаємо, що бандура — це сучасний, прогресивний інструмент. Але так, як вона звучить у тебе в руках, як ти її інтерпритуєш, — такого ми ще не чули,”» — ділиться Марина. Але вона досі зустрічає людей, які через власні ж стереотипи реагують різко.

Минулого літа Krutь мала тур кількома українськими фестивалями в Канаді і вважає діаспорян особливою публікою: «Одного разу я почала співати пісню “Два кольори” — подивилася на перші ряди — всі у сльозах сидять. І думаю: “Ого! Треба не таку сумну пісню співати”. Вони дуже чутливі і слухаючі. Мені це подобається». Найбільше Марину здивувала культура підтримки артиста через купівлю дисків та мерчу. Вона не брала в тур багато дисків, адже звикла, що в Україні їх мало купують. Але в Канаді розібрали все. Попри це артистка вважає, що в канадської аудиторії є один суттєвий мінус: «Люди, які сумують за своєю територією і культурною ідентичністю, можуть ідеалізувати все українське, що до них приїде, та зустрічати з короваєм усіх, якого б рівня культуру їм не привезли. Та незважаючи на це, вони — безмежно свідома, думаюча і вдячна публіка».


Напруга

Сцену національного відбору Євробачення-2020 буквально захопили молоді артисти. Фольктроніка, електро, поп-рок, електро-фольк. Серед них й інді-соул від Krutь. Марина зі своєю піснею «99» перемогла у півфіналі, але у фіналі посіла третю сходинку: «На кожному інтерв’ю я говорила, що цього року переможе українська молода сцена, незважаючи на те, хто візьме першість. Проте у всіх нас є один невеликий, а для цього конкурсу дуже суттєвий мінус — ми не готові до стін з журналістів та цієї величезної уваги».

Передфінальні перегони тривали півтора місяці, на кілька тижнів нацвідбір став топ-темою в українських ЗМІ, букмекерські контори приймали ставки на результати кожного з етапів, тільки ліниві українці не говорили про Євробачення. Увесь цей час Марина перебувала у постійній напрузі. Раніше вона вже переживала сплески уваги під час участі в талант-шоу та після виходу дебютного альбому «Arche», але усе це не порівнювано з Євробаченням: «Люди навіть приблизно не можуть собі уявити той енергетичний тиск, який кожен учасник на собі відчуває. Так, це частина публічного життя. Але ці перегони мали мало спільного з моєю місією, бажаннями та цілями. Я прагнула добре виступити та кайфонути, показати себе і тим самим полегшити свою дорогу. Тож я навіть радію, що не виграла, адже якби це тривало ще до травня, чи й довше — не знаю, як би я витримала. Якось витримала б, але чи у мене потім світилося би тут?» — Марина прикладає довгі тендітні пальці до грудей.


Потік

Krutь переконана, що артист починає існувати тоді, коли є хоча б один глядач. «Мені здається, що публіка відчуває те, що ти їй передаєш. Не так важливо, сама ти на сцені чи з колективом. Ти можеш бути на поганому звуці, на маленькій сцені, у невдалий час, але головне — чи світить у тебе всередині. Цей фактор вирішує все. Якщо світить і передається глядачеві — то це успіх,» — Марина вважає, що творчість не закінчується створенням композицій — вона продовжується на виступах і обов’язково за участі глядачів. Але зв’язок із ними — не завжди продуктивний: «Найгірше — коли у тебе з'являється відчуття, що з тебе тягнуть енергію. Тобі хочеться припинити грати і піти зі сцени. Бувають такі люди. Вони можуть бути дуже хорошими і нічого не підозрювати — але між вами утворюється такий зв’язок».

Раніше Марина часто грала на корпоративах, подіях та весіллях. Вона називає свою роль на багатьох з них «дівчина, яка грає на фоні». «І от коли ти — фонова музика на події, де збираються люди vip-статусу, — це по суті люди, яких важко чимось здивувати, — то я стаю часто непомітною. У кращому випадку вони можуть підійти впритул, щоб записати відео для 15-секундної сторіс. А бувало інакше: навіть дуже заклопотані люди, пробігаючи повз, зупинялися і дякували,» — такі реакції глядачів могли впливати не лише на виступ, а й на самопочуття співачки у наступні кілька днів.


Коли ж глядачі тепло приймають і віддають, коли зовнішні фактори і сторонні думки не відволікають — Марина «вимикається», пускаючи у себе творчий потік: «І коли це стається, приходить муза (її можна називати по-різному: Бог, Крішна, Ісус, Космос), переходить на тебе — ти всього лиш це транслюєш і передаєш глядачеві. Потім глядач може віддати тобі це назад і ти виходиш зі сцени з таким «Вау! Клас!».

Я свою місію вбачаю лиш у тому, щоб бути своєрідним “подовжувачем” між “розеткою” і глядачем. Я не беру на себе більшої місії».


Гра

«Музі байдуже. Вона егоїстка. Вона приходить будь-коли і їй нецікаво, чи ти зайнята чимось іншим. А інколи ти сидиш годинами за інструментом: “Ну давай, давай, все ж ідеально складається!”. А вона: “Ні — і все. Не прийду сьогодні”. З музою важко домовитися, — ділиться Марина і припускає, що дітям ловити натхнення значно легше, ніж дорослим. — Для того, щоб творчість, частинка несвідомого, зайшла в тебе, треба вимкнути будь-який аналіз і прагматизм. Вони вбивчі для музи. У дитинстві ти ще не знаєш, що ти робиш, куди ти йдеш, і що є муза. Ти граєш у все це, вільна від комплексів, травм, страхів, клейма суспільної думки. А дорослою ти з усіма тими “цеглинами” навколо маєш щось творити?». Свою першу пісню «Дощ пройде» вона, 15-річна, написала у повній, гамірній квартирі, хоч зараз співачка пише пісні винятково на самоті.

Саме з юнацьких бунтарських часів Марина почала шукати свій стиль та нові барви звучання бандури. З-під її олівця вже вийшло дві нотні збірки, перші тиражі яких розійшлися за лічені дні. Окрема категорія прихильників Krutь — діти, й учні музичних шкіл зокрема. Вони роблять кавери на пісні, влаштовують міні-фотосесії в її образах, створюють фан-чати. «Я вже починаю любити молоде покоління і бачу, як з кожним роком воно дихає в потилицю. Діти прогресивніші і швидші за нас. Вони грають кавер і я бачу, що він крутіший за оригінал! Це ніби ти біжиш стометрівку попереду всіх, а на 98 метрі тебе хтось випереджає і такий: “Хаха”, — сміючись, зізнається Марина. — Ці діти — велика мотивація працювати ще більше, шукати більше, творити для них».

Артистка хотіла б у майбутньому ділитися знаннями та досвідом з учнями. Та разом з тим переконана, що діти самі можуть навчити багато чому дорослих: «Я би побажала дорослим вчитися у дітей, не потурати і критикувати, а навпаки — давати максимальну свободу. Змінити жорсткий пресинг і диктування умов на спостереження за ними і відкривання рамок. Вибивати з себе усі страхи і комплекси. І вчитися у дітей мистецтву гри. Гри в життя».

У цих дивних і непростих умовах ізоляції кожен шукає нових шляхів грати далі. Артисти шукають способи передавати своє світло на відстані, глядачі — приймати і повертати його онлайн. Марина Круть, як і багато виконавців, через карантин перенесла свій весняний тур Україною на осінь, але вчиться сприймати нові обставини як можливість відновити сили та віддатися натхненню.


©2018 by Generation Ї. 

  • White Facebook Icon