Автор: Оленка Лаущенко
Восени 2015 року українські письменники Марк Лівін та Катя Бабкіна здивували співвітчизників амбітною метою - прочитати за рік 400 книг, по 200 на кожного. До ініціативи долучилися користувачі соціальних мереж, які почали публікувати відгуки на книги з хештегом #bookchallenge_ua. Хтось збирався прочитати 10 книг, хтось 50, а хтось і всі 200, але найважливіше, що українці згадували про те, що читання важливе. У той час в Україні з'явилося явище як українське букблогерство.
Про появу каналу
Книжкова блогерка Людмила Дмитрук (Вишневий Цвіт) долучилася до челенджу не одразу, лише у січні і планувала прочитати 100 книг. Перші відгуки вона публікувала в Instagram, але обмеження у кількості знаків не давало виговоритися. Саме тому Людмила створила YouTube канал.
"Десь в той час я почала дивитися закордонний буктюб, а також перші україномовні канали Макса Сущука та Ані Лисенко. А тоді одного дня включила камеру і розповіла про книги, які ми з чоловіком придбали на Книжковому арсеналі — так з травня 2016 року розпочалася моя авантюра."
Перші відео Людмили були з неякісною картинкою, шиплячим звуком і як сама каже, розповідями в стилі “Неймовірна книга! Я в захваті! Мені сподобалося!”. З часом Людмила навчилася володіти камерою, якісніше монтувати, серйозніше готувалася до зйомок. Зараз вона хоче, щоб канал був не лише про емоції та особисті враження, а щоб у легкій популярній формі пояснював складні речі й спонукав глибше розуміти прочитане. Для цього запровадила рубрику “Ad Profundis” ( з латинської "До глибин"), у якій протягом місяця досліджує конкретну тему.
Про процес читання
З появою каналу Людмила змінила процес читання. Якщо раніше вона просто перегортала останню сторінку книги, ставила її на поличку і бралася за наступну, то зараз після прочитання починається найцікавіше: нотатки вражень, пошук інформації про автора, контексту, у якому створювався твір, а також вивчення професійної критики. Тільки після усіх цих етапів починається етап безпосереднього створення відео. Блогерка відслідковує прочитане за допомогою сайту Goodreads, тому знає точну кількість. Щомісяця вона має декілька книг, які стають обов’язковими до прочитання — це книги для рубрики Ad Profundis, щось з української класики для спільних читань в ЛітГурті, новинки від видавництв, які надіслали на огляд.
"Цифри тут не є аж такими важливими, але мати під рукою список всіх прочитаних книг з короткими враженнями було б зручно. Швидкість читання у мене таки зросла: якщо в 2016 році я прочитала 94 книги, то в 2017 вже 111, а на час листопада цього року у мене 109 прочитаних книг і до кінця грудня ще додасться із два десятки. Повторюю, що кількість абсолютно не важлива, бо кожен читає у своєму темпі, має індивідуальні можливості або ж читає складнішу літературу, яка потребує неспішності та заглиблення в текст."
Людмила каже, що має на читання стільки ж часу, як і всі інші, бо працює над спільними проектами разом з чоловіком, має інші хобі, проте книги настільки важливі для неї,що завжди знайде для них час.
Про бібліотеку
Як кожна поважна читачка Людмила має власну бібліотеку. Каже, в дитинстві мріяла стати співачкою або бібліотекаркою, бо вважала цілоденне перебування поміж книжками дуже романтичним. Разом з чоловіком Людмила створила свій електронний реєстр бібліотеки — кожного місяця вносить туди інформацію про нові книги, присвоює їм унікальні номери і ставить сімейний екслібрис. На сьогодні в бібліотеці блогерки більше 3000 тисяч примірників і кожного місяця вона поповнюється найцікавішими новинками і класичними творами. Це не лише художні книги, дуже велика частка бібліотеки — це професійна література, найчисельнішою є етнологічна тематика (з цим пов’язана основна справа подружжя — Етнографічна мережа КРОВЕЦЬ) і краєзнавча (бо багато подорожують Україною). Є також книги історичні, мистецькі альбоми, бізнесовий нон-фікшн і дитяча література.
Про аудиторію та українські видавництва
Жоден канал на YouTube неможливий без глядачів. Свого глядача Людмила характеризує як вимогливого і обізнаного.
"Він уже має певні знання в літературі та знає свої смаки. Він прагне обговорювати прочитане з однодумцями, дізнаватися думки інших і таким чином краще орієнтуватися в морі книжкових новинок. Мій глядач часто освідченіший за мене і це спонукає мене відповідальніше ставитися до контенту."
Згадка про новинки в блогерів не лише робить книжку впізнаваною, вона ще й сигналізує аудиторії, яка їм довіряє, що книга таки варта уваги. Людмила стверджує, що головний принцип української буктюб-спільноти — це абсолютна чесність, навіть якщо книгу подарувало видавництво, ніхто не буде прикрашати свої враження.
Про україномовний контент
Важливою рисою українського буктюбу є україномовний контент. Людмила розповідає, що це було перше питання, яке блогери обговорили, коли тільки зрозуміли, що їх уже більше десятка і варто об’єднатися в спільноту. Оскільки буктюбери прагнули розвивати саме український культурний простір, спонукати людей читати україномовні книги, які в той час почали дуже активно з’являтися, то вибір мови був принциповим. Хоч вибір мови значно зменшив аудторію, про монетизацію ніхто не думав.
"Також нам, як і багатьом іншим блогерам і користувачам, хотілося більше саме україномовного контенту в YouTube, щоб це сприймалося як щось нормальне і більше не потрібно було іти на компроміс, бо “російська популярніша”. До речі, спостерігаю зараз цікаву тенденцію серед книжкових інстаграм-блогерів, які довго вели свій профіль російською, але через збільшення саме україномовних блогів і через те, що книги читають таки українською, також переходять на рідну мову, і це не може не тішити!"
Блогерка вважає, що український буктюб та букстаграм стане важливим чинником в популяризації читання. Звісно, це не замінить професійної літературознавчої критики, але блогери можуть стати таким собі прошарком між професійною спільнотою та звичайними читачами, які з одного боку створюватимуть ґрунтовні огляди, а з іншого у доступній формі розповідатимуть про свої враження від прочитаного.
