Автор: Ельзара Галімова
За чотири роки спонтанна ініціатива львівських волонтерів з відновлення будинків на сході переросла у потужну ініціативу з будівництва довіри та посилення громад.
Влітку 2014 група волонтерів із громадської організації «Львівська освітня фундація» виїхала на Схід України допомогти мешканцям відновити оселі, які постраждали від обстрілів під час бойових дій. Із цієї мандрівки до Краматорська бере початок історія волонтерського табору «Будуємо Україну разом», або БУР, як його скорочено називають. Тоді завдяки роботі команди людей з різних куточків України у Краматорську створили простір «Вільна хата» та відновили 25 місцевих помешкань. За час існування проекту волонтери БУР допомогли 144 сім’ям та створили 37 громадських просторів.
Сьогодні БУР - спільнота налічує більше півтори тисячі волонтерів та 14 постійних працівників. Майже всі вони до того брали участь у будівельних таборах. Будівництво перестало бути самоціллю, а розвинулось в інструмент побудови комунікації та довіри. Команда вірить, що спілкування за спільною працею зближує та стає досвідом трансформації. Використовуючи гасло “learning by doing”, працівники не тільки проводять табори, а й організували школу громадянської освіти, майстерню проектного менеджменту БУРлаб, менторство для активних громад. Як це працювати в БУР та будувати інституцію довіри, розповідають керівник проекту Юрко Дідула та члени команди «Будуємо Україну разом».
Що для тебе БУР?
Юрко Дідула, керівник проекту: Це можливість втілювати в життя особисті мрії. Я відкрив у собі, що я люблю виклики і боротьбу. Це означає, що я рухаюсь. Я сприймаю БУР у контексті загальної війни. Це не просто війна між Україною та Росією, а боротьба цінностей України як представниці демократичних цінностей і свобод, та Росії як представниці авторитаризму. Я розумію, що в Україні багато внутрішніх проблем, тут я чітко відчуваю, що у нас загальний проект – змінити Україну. Ми з командою зайняли позицію та захищаємо свій фронт робіт. Для мене БУР – це моє життя, у якому я дуже щасливий, бо бачу цінність того, що ми робимо, та симпатизую людям, з якими ми це робимо. Я відчуваю результат нашої роботи. Мене надихає, що в команді я не один такий з запалом боротьби. Всі мають різні ідеї, які іноді навіть треба стишувати. У нас класний колектив, де хтось більш стриманий, а інший завжди радий почати щось нове.
Віра Пасішнюк, грант - менеджерка: Це мій фронт. Я вірю в те, що роблю. БУР – це рух, нам треба показати цінність людей, щоб громади і без нашої команди могли щось у себе змінювати. Хату будують з фундаменту. Йти до людей у маленькі села, спілкуватись з ними – це про побудову фундаменту своєї країни.
Олександра Теслюк, СММ - менеджерка: Для мене це зерно, яке точно проросте у тих містах, де ми були. Це місце, де є баланс між словом і дією, де можна впливати на зміни в країні і побачити результат своєї роботи. Я знала, що буде дуже важко працювати, але я розумію для чого це все робиться, і як багато зусиль докладають команди на місцях чи волонтери.
Людину не можна змінити, але можна допомогти їй, щоб її світогляд наповнився новими сенсами. БУР про це.
Владислав Соха, менеджер розвитку волонтерів: Щоб зрозуміти, що таке БУР, це треба спробувати. Це філософський камінь, від якого що попросиш, те отримаєш. Коли почалась війна, я хотів побувати на Сході, саме таким чином склалося, що я став ментором БУРлаб і поїхав в Авдіївку. Завдяки БУР я за 2018 рік об'їхав 18 міст, 10 з яких на сході України. Магічним чином я побував там не просто, як турист.
Ярослав Кащак, операційний менеджер таборів: Це праця, яку ти робиш, і не задаєшся питанням, чому ти це робиш, сродна праця за Сковородою. Ти робиш все на рефлексі, бо тебе об'єднує з цими людьми спільна ціль. Тому тобі не важко.
Коли робиш корисне, працювати легше.
Що для тебе означає команда?
Юрко Дідула: Команда – це про спільні цінності, як би пафосно не звучало. Мої цінності - це чотири "В": відданість, відповідальність, віра та відважність. Це те, що нас тут об'єднує: віра у справу, яку ми робимо, величезний рівень відповідальності, бо ми робимо складні речі. У міру своїх можливостей люди тут віддаються своїй справі, сміливо беруться за завдання. Ми любимо ризикувати, вчимося роблячи. Це також спільне навчання, ми вчимося одне від одного. Навчаємося боротися з особистими амбіціями, зокрема.
Віра Піонерська, адміністратор польової команди табору: Життя поза БУРом не існує, як ми жартуємо. Почасти так і є, тому що частина з нас немісцеві у Львові. Тому наші колеги є і друзями, і сім'єю.
Влад Соха: У нас в іншій кімнаті є диванчик, який нагадує серіал "Друзі". Ми так само туди сідаємо, можемо сваритися, мати розбіжності у поглядах, а потім миримося, будуємо стосунки. Це не класична робота. Тут розумієш, що диктує Україна та наш проект, який будує разом.
Ярослав Кащак: БУР - це люди. Десь я читав, що друг - це людина, з якою ти не дивишся одне на одного, а дивишся в одному напрямку. З людьми у нашій команді ми дивимося в одному напрямку нашої спільної цілі, розбудови нашої країни. Напевно, я тут єдиний, хто розмежовує робоче і особисте, мабуть тому, що я одружений (сміється). Але команда – це підтримка.
Як змінився БУР за ці чотири роки?
Юрко Дідула: Наш перший виїзд на схід чотири роки тому не мав глибоко усвідомленої стратегії. Це була природна спонтанна реакція, ми хотіли допомогти людям підготуватися до зими.
Вже в процесі роботи, коли ми переживали перші контакти з місцевими людьми, почали виводити їх на глибші розмови про Майдан і про війну, ми побачили, що ефект нашої відбудови більш важливий у комунікаційному контексті, ніж у контексті гуманітарної допомоги.
Багато людей змінили свою думку про мешканців інших регіонів, Майдан і війну. Ми дійшли до висновку, що багато чинників криється у недосконалості нас самих. Ми як громадяни довгий час ігнорували те, що відбувається у нашій державі, не брали на себе відповідальності. Коли волонтери з різних регіонів допомагають людям і спілкуються між собою, усвідомлюють свою громадянську відповідальність – дуже важливий досвід, який мало де можна здобути. Такої громадянської освіти у нас нема. Тоді ми вирішили розвивати БУР як інституцію. Багато наших волонтерів проходять дуже серйозне переусвідомлення себе, повертаються до мрій дитинства, думають, як втілити свої ідеї разом з новими друзями з інших міст. Через БУР пройшло більше півтори тисячі волонтерів за ці роки. Це величезний ресурс і можливість створити горизонтальну мережу спільнот по всій Україні, які зможуть за нашої підтримки змінювати свої населені пункти і громади.
У глобальному сенсі ми дуже мало робимо, питання чи треба з цим змиритися чи намагатися робити більше. Я думаю, що можна робити паралельно більше і якісніше, але це вимагає системної роботи з командою. Довгий час у нас цього не було, ми тільки нещодавно почали вибудовувати ці процеси. У нас був піонерський період, ми були на ентузіазмі, далі почали виникати певні особисті чи професійні конфлікти зі збільшенням команди. Це вимагає іншого підходу. Я став розуміти, що як керівник, я не можу нехтувати роботою над командою. Від нашої внутрішньої екосистеми також залежить результат нашої роботи. Ми не можемо вчити відповідальності інших, коли самі є не щирі у команді чи ставимо особисті цілі вище за командні.
Віра Піонерська: Допомогти людям, бо біда, було важливо в 2014 році, зараз допомога є радше інструментом для об'єднання людей і можливість показати людям, що будь-яку проблему можна вирішити.
Андрій Кузьмяк, менеджер освітнього напрямку: Команда БУР відчула, що активність волонтерів взимку падає і зв'язок з волонтерами починає втрачатися. Наприкінці вересня 2018 року ми запустили курс громадянської освіти. Ми захотіли продовжувати контактувати з волонтерами, розбудовувати більш стійку мережу, яка би відгукувалась на наші запити. Курс триватиме 6 - 8 місяців у семи містах, шість з яких розташовані на сході України. Ці сім команд зустрічаються два рази на місяць з експертами у різних галузях і дізнаються про те, як людина може брати участь у громадянських (питання волевиявлення і участь у політичному житті) і громадських процесах (робота для громади). Крім того, слухачі спілкуються з ментором стосовно виконання домашніх завдань. У кінці курсу команда може створити проект для громади, а Львівська освітня фундація профінансує успішну ідею. Значна частина слухачів – колишні волонтери, крім того є люди ззовні, які поки не є у спільноті БУР. Віковий бар'єр не зовсім такий, як ми очікували. Відвідують курси у багатьох випадках школярі. Це специфіка маленьких населених пунктів, де молодь переважно їде на навчання у великі міста.
Крім того, ми проводимо двогодинний тренінг «Цінності демократії», який розробила координаторка програм з розвитку громадянського суспільства та побудови демократичних цінностей Ірен Даниш.
Влад Соха: З 2016 року восени відбувається майстерня проектного менеджменту БУРлаб. У 2017 році я був ментором для групи з Авдіївки, яка мала ідею зробити свій фестиваль і ним започаткувати молодіжний рух у місті. У квітні 2018 року він відбувся, подію профінансували й інші донори. У 2018 році в БУРлабі взяли участь 14 команд з 11 областей України. Ми також хочемо братися за менторство міст, де є команди активних людей з потенційним лідером, які хочуть щось робити.
Ярослав Кащак: Цього року ми надали соціальну франшизу трьом містам: Лебедин, Щастя та Золочів. Наступного року плануємо провести мінімум вісім таборів на франшизній основі. Це означає, що готуватимуть їх команди міст, а ми надамо їм всі інструменти та будь-яку допомогу.
Яким ти бачиш майбутнє БУРу?
Юрко Дідула: Класно, що у нашої команди різне розуміння БУРу, для когось БУР – це досі гуманітарна допомога людям, що є його первинною метою, для когось – розбудова політичної партії. Я не виключаю можливості, що через певний час якісь волонтери замислять розвивати свій осередок якоїсь партії чи створити свою. Я би хотів, щоб з нашої здорової горизонтальної спільноти народжувались здорові проекти та інституції. Глобально БУР про формування команди, яка колись зможе стати владою на місцях.
Політичне представництво є важливим, я би хотів, щоб на основі здорової мережі утворилась здорова політична сила.
“Service learning” (навчання через служіння) – поширена практика у західних університетах, зокрема католицьких. Коли люди допомагають потребуючим, відбуваються також процеси аналізу себе. Сьогодні, на мій погляд, дуже важливо себе розуміти. У мене велике бажання, щоб цей метод перейняли різні середовища, школи, церкви, професійні кола. Ми займаємося лобіюванням цієї ідеї і хочемо просувати її на різних рівнях, зокрема державному. Розробляємо концепцію БУР - командотворення, будемо пропонувати бізнесу у рамках волонтерства проводити свої тімбілдінги та корпоративи.
БУР завдяки масовості волонтерів може і вже відіграє роль нейтрального комунікаційного майданчика між різними середовищами, до нас приїжджають волонтери з ПЛАСТ, УКУ, УАЛ, ФРІ тощо. Ми можемо налагоджувати зв’язки між різними здоровими середовищами, щоб в результаті служити українському молодіжному руху нового формату, який би міг на державному рівні бути інструментом швидкого реагування.
Ми думаємо робити щорічні зустрічі у форматі дводенного фестивалю, який би містив освітній елемент. Туди б ми запрошували не тільки волонтерів БУРу, а й наших друзів з різних середовищ.
Я сприймаю Україну у світовому контексті, для мене неприродньо те, що відбувається у сусідніх країнах -- Білорусі та Росії. Ми однозначно не маємо зациклюватися тільки на собі. Навіть при дуже успішних сценаріях в Україні нам інтенсивної роботи вистачить ще на років двадцять-тридцять точно, а вже коли це закінчимо, будемо рухатися на північний схід. До нас на БУР приїжджає багато білорусів, ми нещодавно закінчили фінальний етап підготовки БУР у Білорусі, який відбудеться цього року. БУР - це позитивний вірус.
Які зміни ти помічаєш в Україні за останні чотири роки? Чого ще не вистачає?
Віра Пасішнюк: Згадуючи минуле 5 років тому, мені навіть не віриться, що ми жили в такій країні. Ми маємо з чим порівняти. Нам, українцям, не вистачає терплячості, ми хочемо все тут і зараз. Треба повчитися вдячності, бо ми не схильні помічати ті зміни, що відбуваються. У нас дуже багато робити, але зміни є.
Ярослав Кащак: Їх багато! Розвивається українська музика, ми можемо вільно подорожувати за кордон. Сьогодні все більше людей починає розуміти гасло: «Україна починається з тебе».
Андрій Кузьмяк: Нам, українцям, не вистачає згуртованості. Зараз виростає покоління, яке освічене, регулярно буває за кордоном.
Але нам заважає надмірний індивідуалізм, ми часто намагаємося суперничати там, де ми можемо співпрацювати.
Комунікація між поколіннями – це також проблема.
Юрко Дідула: Якщо людина працює над собою, розвивається особисто і професійно, вона змінює країну. Я не говорю, що всі мусять бути активістами чи членами громадських організацій, але було би класно, якби кожен розумів, що він є власником своєї долі. Ми намагаємось побороти в собі патерналізм, хочемо навчити людей бачити, що кожен може зробити для країни, а не шукати винних.
Наступний рік я хочу присвятити особистому спілкуванню у команді. Це також мій особистий виклик, якому я хочу навчитися.
У грудні 2018 року Юрко Дідула відмовився від нагороди Top 30 Under 30, яку заснувало англомовне видання Kyiv Post у 2016 році. Цей крок спричинило, зокрема те, що партнером відзнаки є фонд Віктора Пінчука. «Наші цінності з цінностями Віктора Пінчука не збігаються. Ми будуємо іншу Україну», – висловився Юрко під час нагородження. Він розповідає, що прийняв рішення відмовитися від нагороди спільно з командою БУР після промови на церемонії Владислава Грєзєва, засновника компанії Lobby X.
