Автор: Катерина Гладка
Михайло Балог—справжній феномен. Він не лише віртуозний саксофоніст, дослідник звуків та музичний новатор, а ще й своєрідний музичний самурай, який взявся за нелегку задачу змінити музичну освіту в Україні. За його ініціативи у Львові створено музичну школу Vedel school, яка не лише дала можливість музикантам вчитися позажанровій музиці, записувати власну музику, але й сформувала спільноту однодумців, для яких ділитися досвідом і розширювати кордони - це спосіб життя. На думку Михайла Балога і його команди музична освіта в Україні має бути цілісною і гармонійною, не можна обмежувати людину вузькими рамками чиїхось уявлень.
Наразі музикант багато працює над розширенням школи і встигає грати власні концерти, які збирають справжніх поціновувачів імпровізації та експериментів.
Дитинство і музичний шлях
Розкажи про своє музичне освітнє минуле?
Я закінчив Донецьку музичну академію, але факультативно. Я сам родом з Мукачева і до нас приїжджала професура для занять, все це відбувалося на базі музичного училища. На той час мені потрібна була «корочка».
Чому ти вирішив відійти від академічної музики і зайнятись джазом та різноманітними експериментами?
На сьогоднішній день джаз не вважається авангардним, його слухають, його грають, є фестивалі. На той час, коли я навчався в моєму середовищі не було жодної людини, яка би цікавилася джазом. Ані викладачів, ані студентів! Мій батько музикант і я став спочатку слухати те,що подобається йому, а потім сам почав шукати те, що подобається мені. Я вчився грі на саксофоні, а це такий інструмент, який в академічній музиці не представлений взагалі. Саксофоністи, якщо вони залишаються в академічній музиці, змушені грати різні переклади для флейти чи фагота, скрипкові концерти. І від викладачів йшов такий меседж, що, мовляв, звучи як скрипка чи як віолончель.
В мене завжди виникало запитання: навіщо взагалі існує такий інструмент як саксофон, якщо я маю звучати як інші інструменти?
В тому середовищі, де я навчався, Радянський Союз жив у головах. Можливо, якби я вчився в Києві, то це було би трохи інакше. Мені здається неправильним, коли ти хочеш дійти до свого звучання, внутрішньо налаштовуватись на інструмент, на якому ти не граєш. Пригадую як мені під час заняття з музичної літератури вмикали Равеля і от, мовляв, послухай, як звучить саксофон. А він настільки непритаманно собі звучав, відтворюючи звук інших інструментів.
Що було далі?
Я рік жив в Угорщині, намагався вивчити мову і поступити там на навчання, але це не вдалося. Та й освіта в них дуже дорога. Тоді я повернувся до України, працював у фірмах, які займалися продажем музичних інструментів. Потім перебрався до Києва, грав в Національному цирку України. Київ мене добряче змучив і я вирішив попрацювати на круїзному лайнері, як більшість музикантів, хто намагається і заробляти, і подорожувати.
Зрештою, лишився жити у Львові, бо на той момент здавалося, що це таке місто в Україні, де будь-яка твоя ідея буде підхоплена однодумцями і питання фінансів не завжди є вирішальним для її реалізації. Натомість у Києві, з мого досвіду участі в декількох кавер-бендах, без стартового капіталу з тобою ніхто навіть не починає комунікувати. Коли зі мною грали декілька музикантів в Національному цирку, то ми тоді добре заробляли, працюючи усього двічі на тиждень. Але все-одно, ти створюєш музику, а не шкарпетки на базарі продаєш.
Наразі я відчуваю, що і у Львові немає вже такої спільноти, як була раніше.
Як ти думаєш чи існують в музиці правила? Коли ти граєш, ти відчуваєш, що щось тебе координує чи ти чомусь слідуєш?
Все підпорядковується певним законам, питання лише в одному— усвідомлюємо ми їх чи ні. Навіть, якщо художник називає себе вільним, він все одно працює із якоюсь структурою, просто він цього не усвідомлює.
Було таке відео в інтернеті, де показаний рух молекул близько і це виглядає як хаос, але потім цей же рух показаний на відстані і якщо його об’єднати лініями, то виходить дуже чітка структура. Я вважаю, що усе залежить від того, з якого ракурсу ти дивишся на той чи інший об’єкт. Ми можемо не розуміти структури, але це вже інше питання.
Як створився проект M.A.N.U.?
Назва виникла в мене в голові випадково—якось я йшов вулицею і почув це слово. Загуглив і знайшов багато різних трактувань, одне із них навіть, що це індійське божество. Але рідко хто це асоціює із Індією. Я вирішив використати цю назву, яка дуже абстрактна і не несе за собою асоціативного ряду. І музика, яку я робив в цьому проекті на той час була дуже абстрактна, Ембіентна музика (від анг. Ambient music — оточуюча музика, що створює певну атмосферу — прим. ред.). Її ідея була поза процесами осмислення . Ось так почався проект M.A.N.U.
Я багато слухав Ambient, займався йогою, ходив на різні тренінги і семінари. Мене напружувала музика, яка там звучить. На той час це були співи пташечок або якісь інші примітивні звуки. Власне, з цього я і почав — робив Ambient-концерти, мені хотілося поекспериментували із цим йогівським напрямком. Я часто грав наживо на йога-сесіях, семінарах. Мені хотілося поглибити стан, який людина переживає в медитації за допомогою музики. Потім я почав називати M.A.N.U. свій електронний напрямок.
На даний момент для мене є чітка грань: там, де я беру в руки саксофон — я Балог, а там, де використовується електроніка, Ambient і танцювальна музика — це є M.A.N.U.
Ти багато досліджував індійську музику, вчився грати її, що може дати індійська класична музика західному слухачеві і чи стикався з думкою, що це «чуже», «не наше»?
Немає нічого «нашого» чи «не нашого». Українці використовують арабські цифри, одиниці виміру. поняття. Це вузьколоба позиція використовувати надбання якоїсь однієї культури. Це неможливо! Ми можемо бити себе в груди щодо якоїсь музики, традиції, але це все-одно неправда.
Індійська класична музика цікава тим, що це найстарша музична традиція на планеті Земля. Це колиска, в якій збереглося багато початкових речей, за допомогою яких людина звернулася до такої штуки як музика в принципі. Це традиція, якій понад 5 тисяч років. Маючи власний досвід спілкування, з тим же Харіпрасадом Чаурасією (культовий індійський музикант) і подорожуючи Індією, спостерігаючи як це відбувається там—це зовсім інший рівень глибини музикування.
Протягом існування людства виникали різні музичні традиції, які зверталися до чогось одного — індійська класична музика має свій погляд, джаз — свій. Кожен під своїм кутом зору дивиться на музику.
Джаз привніс в музику таке поняття як імпровізація, хоча імпровізують не лише джазові музиканти. Ми знаємо, що Бах теж імпровізував, але він не міг підійти до своєї «третьої скрипки» і сказати: «Ну давай, з’імпровізуй мені щось!». Це була його особиста імпровізація. Імпровізація, як явище, використовується і в рок-музиці, і в електронній музиці. Тож ми бачимо навіть на цьому прикладі, що можна запозичити з певної традиції якусь знахідку і застосовувати її в інших музичних традиціях. Музика—це феномен.
Чи не краще було б, якби музиканти використовували надбання індійської музики для глибшого розуміння ритміки? Або ж використовували основи фізики звуку та sound design з електронної музики? Чи застосовували елементи ритуальності з народної музики будь-якої культури? Це інструментарій, який би мав мати кожен музикант.
Освіта без формалізму
Коли ти вперше зацікавився музичною освітою і відчув, що потрібні зміни?
Спеціально я ніколи цим не цікавився, я просто грав музику. В якийсь момент як музикант я відчув, що досягнув певного рівня і мені би було цікаво ділитися своїми знаннями із іншими. Так виникла ідея Vedel school. Я просто почав ділитися своїми ідеями, я хотів показати шлях, яким можна іще йти, інструменти, які можна використовувати.
Методологія Vedel School, яку я протягом 2-х років застосовую—це дати зрозуміти людям, що, в якому би жанрі вони не грали можна застосовувати різноманітні музичні традиції. Ми даємо також широкі можливості тим, хто пише свою музику, хто працює із звуковим дизайном.
Згодом я почав працювати з дітьми і ця робота допомогла мені зрозуміти, чому в нас така музична освіта. За великим рахунком музичних шкіл в Україні не існує, існують школи академічної музики. Діти, які не хочуть грати класичну музику, потрапляють в категорію тих, хто не розуміє музику.
Чи цікавилося міністерство освіти проектом Vedel school? І чи це для тебе важливо?
Для мене це важливо. Ми збираємося створити петицію про перейменування музичних шкіл в школи академічної музики. В нашій країні роками складена владна вертикаль, яка диктує правила. Хоча в нас в Україні багато людей, які прагнуть змін. Ця вертикаль живе в іншому світі і я вважаю, що важливо донести до неї реальний стан справ. Тому ми будемо залучати відомих музикантів, створювати цікаві пости, робити кооперації.
На своїх уроках ти працюєш як з дорослими, так і з дітьми, яка специфіка роботи з цими групами? Чи важко з дорослими, які вже приходять сформованими?
Діти часто є мудрішими за дорослих. Пригадую, як на фестивалі Bouquet в Києві я проводив майстер-класи для дітей і дав їм завдання записати на диктофон звук вітру. Діти принесли свої результати, а один хлопчик підходить до мене і каже, що нічого не записав. Я спитав чому. Він відповідає: «Ми не можемо записати сам вітер, це все будуть вже наслідки вітру». Тут я і замовк.
В Vedel school у мене є особливі підходи до кожної людини, я не розділяю на дорослих і дітей. Якщо це індивідуальне навчання, то в мене є більше можливості зосередитися на людині. Мене найбільше цікавить запит людини. Є програма, по якій ми йдемо, але це певний шаблон. Насправді робота в групі є глибшою. Я намагаюся почути запит кожної людини, з чим він чи вона прийшов. Інколи є люди, які не мають запиту, вони хочуть просто чогось досягнути або щось нове отримати. Я намагаюся працювати в такому режимі, щоб за декілька занять в них цей запит сформувався і мені вони його озвучили.
Чи плануєте розширювати Vedel school?
В нас невелика команда, але ми постійно працюємо в живому процесі. Ми спілкуємось про співпрацю із музикантами, іншими містами. Ми їздили на майстерню до Дорна та інших. Все це дуже на часі і це потрібно робити зараз.
Мені зараз важко, бо організаційна робота займає багато часу і я мало в музиці, а це не добре. В планах школи змінити музичну освіту в Україні. Неважливо, хто персонально це реалізує. В нас є певні напрацювання, якими ми охоче ділимося і працюємо зі всіма, хто готовий їх приймати. Я готовий їздити в інші міста і розповідати про суть наших підходів. Хочемо розширюватися на Київ, Харків і Одесу і я дуже в це вірю.
Найважче те, що ми все робимо своїми силами і не маємо підтримки ані від уряду, ані від міської влади я сподіваюся, що з часом ми і цю співпрацю налагодимо.
Музика ,слухачі і «не я»
Коли ти граєш як музикант на сцені, як ти відчуваєш аудиторію? Тобі важлива реакція людей? Чи може щось людина системно змінити в собі, послухавши глибоку музику, як думаєш?
Така зміна може відбутися, але не через музику, а через усвідомлення. Музика може стати вирішальним фактором, коли людина вже усвідомила певні речі. Неважливо, що може бути трігером. В музиці просто багато зачіпок. Якщо розбити музику на такі складові як гармонія, ритміка і мелодика, то ритм—чіпляє на рівні тіла навіть людину без музичної освіти, це в нас вживлено першочергово, це первинна здатність. Мелодія—потребує більшого усвідомлення, але також не обов’язково вловлюється музичними людьми, а рівень гармонії—це глибший рівень, який сприймає невелика кількість людей, які переважно займаються музикою, людина з вулиці не почує гармонійної фактури. Тому коли ми чуємо музику, то працюють ці три рівні—саме так спрацьовує тригер, який може занурити в глибокий стан. Першопричиною є стан свідомості, музика—це лише фактор. Якщо свідомість не готова, то нічого системно в людині не зміниться. Не варто вдягати на музику корону.
Щодо аудиторії, то я коли виходжу на сцену, то не бачу людей і не спілкуюся на людях. Так вже відбувається! Я питав себе колись, де перебуває моя свідомість, коли я граю? Так само я запитував й інших музикантів? Якщо я граю джаз, де є потреба слідкувати за гармонією, то моя свідомість і знаходиться на гармонії, на нотах. Так як ми і є наша увага. Це питання до всіх. Де знаходиться наша увага під час виступу? Деякі музиканти не розуміють цього питання, деякі не здатні це відслідковувати. Звідки ти зараз граєш, це питання!
Якось ми джемили із одним музикантом до 5-ої ранку і я був занурений в себе. Це не про інтровертів, а це скоріше рух в глибину, щоб триматися вертикалі. Ми якось спілкувалися про це із Назгуль Шукаєвою і вона сказала : «Миша, будь как дерево, чтобы тебя не носило по сцене, иди корнями в землю и тогда только ты сможешь расти высоко в небеса».
Тому, я не можу сказати, що люди не мають для мене значення, я підсвідомо відчуваю цей контакт (або його відсутність).
Ти заглядаєш в кожні очі і бачиш там свій внутрішній стан і це дуже круто.
Наскільки важлива особистість і те, що вона створює? Чи існує для тебе розрив між цими двома аспектами?
Для мене людина важливіша за музиканта. Для мене поняття людяності важливіше за хорошого музиканта. Бо хороший музикант—це навички, які можна довести до автоматизму і які є результатом роботи, а людяність—це глибша річ, якої багатьом бракує.
В одному з інтерв’ю відомий джазовий музикант Уейн Шортер говорив: «Я не можу собі дозволити брехати в житті, інакше я нічого не зможу зіграти на сцені». В мене немає розділення на особистість і музиканта—це для мене цільний процес. Якщо ти починаєш фальшивити в реальному житті, то ти на сцені не спіймаєш чистий стан. Це є результат практики, як і життя. Не можна практикувати музику і не практикувати життя.
Чи можеш ти сказати, що те, що ти граєш — це і є ти?
Це я тільки в певний момент, загалом—це не я. Реальність—це те, що існує, а дійсність—це те, що існує в даний момент. Дійсність є частиною реальності. Ось вона є і за секунду її немає. Пригадую один православний священник говорив важливі слова: « Как я могу согрешить? Местоимение "Я" принадлежит единственной божественной реальности, а «согрешил»-- это действительность . Она сейчас происходит, а через секунду этого нет».
Те саме і з музикою, коли я граю, то можна сказати, що це я, але і не можна сказати, що це я водночас. «Я»--це не щось статичне. Я перестану грати, а реальність продовжить існувати.