• Покоління Ї

«Телебачення і кіно є інструментарієм впливу на свідомість людей» – Ахтем Сеітаблаєв

Автор: Любов Загоровська

Ахтем Сеітаблаєв – один з найвідоміших режисерів, сценаристів, акторів театру та кіно сучасності. Його фільми і ролі дуже непрості. Вони відкривають складні сторінки історії України, примушують глядача плакати і сміятися, а, головне, спонукають замислитися над найважливішим.

Поколінню Ї Ахтем Сеітаблаєв розповів про свій новий фільм та про ситуацію з українським кіно на сьогодні.


Ахтеме, нещодавно ви повернулися з Берлінського міжнародного кінофестивалю, де відбулася прем’єра вашого нового фільму «Номери». Як публіка сприйняла фільм?

Це було дуже хвилююче, адже відбулася світова прем’єра фільму на одному з найпотужніших і найпрестижніших кінофорумів у світі. Приблизно з 5-хвилини показу я зрозумів, що нам вдалося знайти такий інструментарій, який був би зрозумілим для глядача. Фільм йде мовою оригіналу, із англійськими субтитрами. І коли глядач почав реагувати і дихати в унісон з тим, що відбувалося на екрані, і реагувати доволі емоційно і доволі гучно, давати оцінку подіям, я зрозумів що, дякувати Всевишньому, нам вдалося знайти спільну мову з глядачем. Титри фільму супроводжувалися довгими і гучними оваціями, схвальними були і рецензії фільму, які мені надіслали. Ми розповіли про нашу спільну роботу з Олегом Сенцовим в той час, коли він знаходився у в’язниці, я знаю, що у світі існує небагато таких прикладів. Це було заради того, щоб в першу чергу протягнути Олегу руку, коли він сидів у в’язниці і підкреслити, що він неймовірно обдарована людина. І, на мою суб’єктивну думку, це дійсно дуже класна драматургія, але ви маєте розуміти, що в творчості, у мистецтві взагалі не існує об’єктивної думки. Усе так або інакше – суб’єктивно. Тому маю зухвалість стверджувати, що стрічку сприйняли добре і підтвердженням того є пропозиції до участі в інших кінофестивалях. Багато кінофестивалів класу «А» хочуть залучити стрічку «Номери» до спеціальних показів.


Такі фільми, як «Хайтарма», «Чужа молитва», «Кіборги» – про сучасні події, очевидці і свідки яких є серед нас. Чи складніше знімати фільм про сучасників, аніж фільм по сюжету, який вже пройшов апробацію часом?

З одного боку, з точки зору того, що багато людей знають, що відбувається зараз і є багато живих свідків тих чи інших подій, складніше. Але, наприклад, «Захар Беркут» – легенда, а не історична хроніка. Це не означає, що ти зверхньо маєш ставитися до фактажу, або до розповіді такої історії. Але тим не менше, розповідаючи сучасну історію, додаткова складність полягає в тому, що є факти, до яких відкритий доступ. І перше питання, яке виникає до самого себе: чому ти не користуєшся тим, що є. Навіть якщо ти не включаєшся до складових розповіді своєї історії, то принаймні знати їх ти зобов’язаний, тому що вони – є, і вони не є таємницею. Так що складно тільки з цього боку. А так, зазвичай, ми з командою намагаємося відповідально відноситися до того, що розповідаємо і найголовніше – навіщо ми це робимо.


Більша частина фільму «Додому» звучить кримськотатарською мовою. Ви свідомо використали такий прийом?

Це не моє особисте рішення, бо в стрічці «Додому» я – актор. Але наскільки знаю, таке рішення було прийняте свідомо. По-перше, не так багато людей чують кримськотатарську мову, якою вона є, з екранів. І це важлива складова розповіді цієї історії, щоб саме ця фонетика лунала, вона додає автентичності і переконливості історії. Взагалі, тексту там не так багато. Окрім розповіді самої історії, у глядача зникає страх не розуміння іншої мови, але – мови народу, який є корінним в цій країні і з яким українці багато сторіч мешкають поруч. І це ще один крок до того, щоб ми якомога більше знали один про одного. Багато років і багато сторіч і для українців, і для кримських татар є один ворог – Кремль. Московія робила усе, щоб ми вважали одні одних ворогами, починаючи з мови, з релігії, з спаплюження історичних фактів, із знецінення наших спільних цінностей. Давно відомо, що окрім напружених взаємовідносин між Кримським ханством і Запорізькою Січчю, було багато спільних перемог, і над тими ж самими московитами. У одній тільки Конотопській битві за незалежність України загинуло шість тисяч кримськотатарських вершників, і це була спільна перемога, тому що люди і керівники того часу зокрема, і Іван Виговський з боку запорізьких козаків, і Мехмед Гірей чітко розуміли, що цей ворог – він один для всіх. І якщо ми зараз не будемо допомагати одні одним, то вони знищать нас поодинці.

Наприклад, ви знаєте, що таке сарай? От якщо сказати це слово, що ви собі уявляєте? А значення цього слова – палац. Кому потрібно було, українцям, кримським татарам знищувати справжнє значення цього слова? Для чого? Ми ж розуміємо, наскільки багато переплетінь у нашій з вами культурі, зокрема мовній культурі. Починаючи із одного з найголовніших слів останніх років – «майдан». А ще – козак, тютюн, сірники, бочка, штани. Навіть слово «хохол» московити нав’язали нам з відтінком презирства. З нашої мови хохол перекладається, як «син неба». І це ж недарма. Ось такі, здавалося б дрібниці, які поступово складаються в мозаїку, роблять те, що ми одні одних не знаємо, ми одні одних сприймаємо, якщо не як ворогів, то з насторогою. Для чого? Ще римляни казали колись: «Розділяй і володарюй!» Тому фільм «Додому» і його мовний прошарок, на мій погляд, окрім художньої складової несе ще й намагання достукатися до глядачів. Там є багато слів, які ви знаєте, які є вашими рідними також. Так, ми – два народи, одні християни, інші мусульмани, одні ніби кочівники, а я дуже схожий на кочівника? Ми дуже мало одні про інших знаємо. Тому цей фільм несе потужну інформаційну складову.

Ви згадували Конотопську битву. У фінансуванні однойменного фільму відмовили. Що буде далі з проектом? Вестиметься збір коштів, чи зйомки фільму доведеться відкласти на певний час?

Розумієте, я знаю, звідки, як то кажуть, ростуть ноги щодо відмови у фінансуванні і всі це знають. Але юридично рішення приймає експертна рада до якої входить доволі багато поважних людей, з якими я особисто знайомий. От що це? Їх змусили це зробити? І мова не тільки про «Конотопську битву», я не настільки образився, оскільки знімав кіно і без підтримки держави, ту ж саму «Хайтарму». Справа в іншому. Якщо подивитися на перелік стрічок, які отримали в минулому році після так званого третього етапу пітчингу підтримку, ви побачите, що в цьому переліку стрічок майже немає фільмів, які рефлектують стосовно історії України, стосовно історичних постатей України, стосовно своєї ідентифікації. Там є стрічки, які дійсно згодом можуть стати культурним надбанням України. Хоча жодна людина в світі не може дати стовідсоткової гарантії, що та або інша стрічка обов’язково відбудеться, як подія. Так влаштоване мистецтво взагалі. Але особливо під час війни, коли контент, який формується переважною більшістю самою державою, самою владою такий, ніби у нас все «be happy», це навмисно робиться так, аби ми не проговорювали, завдяки якому інструментарію ця влада і стала владою. І вони добре розуміють, що телебачення і кіно є інструментарієм впливу на свідомість людей. Ви подивіться, що робиться. Ці так звані «недореформатори», які ще й року не минуло, як самі себе ганьблять, звільнюють, кажуть, що незадоволені, тощо…

Якщо говорити про конкурс на посаду очільника Держкіно, то хто ця людина (Марина Кудерчук – Л.З.) взагалі, хтось може пояснити? При всій повазі, я не знаю її, як людину. Вона три роки очолювала кінотеатр в Запоріжжі? Так, це добрий кінотеатр, я це знаю, у мене там відбувалася прем’єра, за минулого керівництва. Але вона здатна конкурувати з Юлією Синкевич, яка десять років є генеральним директором найбільшого представництва кінофестивалів східної Європи? І ці несповна розуму члени комісії, які генеральному продюсеру, який довів свою професійну здатність протягом дев’яти років, ставлять 0,5 % в параграфі: «уміння керувати командою». Хто ці невігласи? І ця людина, яка зараз очолює Держкіно, яка в першому конкурсі не пройшла, в другому конкурсі зайняла 4 чи 5 місце, після якихось кулуарних співбесід очолює Держкіно! Що це таке? Окрім роздратування і злості в мене нічого не виникає. Але вони забувають, що вони як прийшли, так і підуть, і їхні імена будуть згадувати з ганьбою. І очікувати цього не так довго.


На Вашу думку є якісь теми, жанри, сюжети фільмів, яких зараз, можливо, не вистачає українському кінематографу?

Останнім часом у нас не так багато спортивних драм, не так багато фільмів для дітей. Протягом минулих 2-3 років можна було спостерігати певний ренесанс українського кіно. З’явилися різноманітні жанри і комедії, казки, драми і навіть мелодрами, і «епіки», як їх називають, крупномасштабні стрічки з багатьма акторами і комп’ютерною графікою, тощо. Зараз не вистачає стратегічного бачення, як кіно буде розвиватися далі. І, повертаючись знову до теми керівника Держкіно, де вона є взагалі? Де вона ховається? Ви чули хоч одне слово після того, як її призначили, бо я не чув. Ми взагалі починаємо хвилюватися, чи вона існує, ця людина. Де її бачення, де її стратегія, де її візія того, як повинно розвиватися українське кіно. Добре усім відомо, чия це креатура, хто це зробив. У них немає візії взагалі. Хоча ні, у них є проросійська, промосковська візія. І я чітко розумію, що їй не дають вийти на прес-конференцію, і вона й сама боїться цього. Тому що нічого сказати. Тому що вони добре розуміють, як тільки вони оголосять прес-конференцію, ми прийдемо усі. Просто побачити її і поставити запитання: як людина себе бачить, як людина себе взагалі почуває, коли через таку конструкцію вона стала очільником Держкіно. От як: питань до себе ніяких не виникає? Тому зараз кіно не вистачає стратегії і я дуже хвилююся, що наявна стратегія незрозуміла і навіть ворожа. Тому я не знаю, як усе буде відбуватися надалі.


Чи є фільм, який Ви мрієте зняти?

Планів багато. А взагалі я б хотів зняти комедію. І зніму, дай Боже.

©2018 by Generation Ї. 

  • White Facebook Icon