• Покоління Ї

Аркадій Непиталюк: «Після серіалу «І будуть люди…» у людей виринає отой стриманий біль предків»

Автор: Любов Загоровська

Нещодавно глядачі змогли переглянути новий серіал «І будуть люди…», знятий за однойменним романом Анатолія Дімарова. У 12-х серіях відображено чимало непростих подій, які відбувалися в Україні на початку ХХ століття: це і перша світова війна, і прихід радянської влади, і розкуркулення заможніших селян, і Голодомор. Режисер проєкту Аркадій Непиталюк розповів Поколінню Ї про те, як відбувалися зйомки історичного серіалу, за яким принципом добирали акторів та над чим працює далі.

Пане Аркадію, чому для екранізації була обрана книга Анатолія Дімарова? Взагалі, як виникла ідея зняти серіал саме по роману «І будуть люди»?

Ідея виникла не у мене, а у креативної продюсери серіалу Олесі Лук’яненко. Вона шукала якийсь український матеріал, українську історію для серіалу і хтось запропонував їй роман Анатолія Дімарова. Власне Олеся Лук’яненко почала просувати ідею екранізації цього роману, вона працювала з пані Тетяною Щегельською, а потім долучився другий співсценарист Тарас Антипович. Вони тривалий час писали сценарій, були різні версії. У деяких лініях вони добряче відійшли від книги Дімарова, особливо тих, які стосуються червоного терору, Голодомору, тощо. Адже зараз про все це можна говорити сміливіше, тому ці лінії і деяких персонажів вони більш розвинули. І з цим сценарієм вони подалися на патріотичний конкурс Міністерства культури, котрий відбувався у 2018 році. Вони пройшли цей конкурс і отримали державне фінансування. Насправді, цей конкурс унікальний, багато кінематографістів ставилися до нього скептично і навіть іронічно й саркастично, на зразок: «що таке патріотичний конкурс і що таке патріотичне кіно?», а насправді багато проектів і зокрема серіалів пройшли там, хоч ніде більше б не пройшли, у тому числі й «І будуть люди…»

Справа в тому, що зараз українські телеканали не зацікавлені в таких історіях, бо вони комерційно неуспішні. Публіка гарно сприймає комедії чи мелодрами і багато фільмів таких жанрів для телеканалів знімають саме російською. А наш серіал не комедія і не мелодрама, хоча там є мелодраматичні лінії. Взагалі, це певного роду титанічний вчинок, що Олеся Лук’яненко змогла дати цьому проекту життя. Власне, вона й запропонувала мені знімати цей серіал.

Ви знімали такі фільми, як «Кров’янка», як «Припутні» і тут раптом серіал на 12 серій. Наскільки вам було цікаво братися до такої роботи?

Коли Олеся вперше запропонувала мені роботу над проєктом я відмовився, матеріал видався мені штучно пафосним, надто псевдопоетичним. А коли через декілька місяців вона мені вдруге запропонувала зняти «І будуть люди», я побачив, що вони багато чого змінили в сценарії, забрали якусь оту псевдоромантику, додали більше життєвості. І ця історія мене зачепила. Я сам – виходець із села на Хмельниччині, а фільм про сільських людей, яких я знаю не за чутками. Також я зрозумів, що зможу цією історією зробити певну просвітницьку функцію для тих людей, які не знали про цей період історії України, або тих, які знали, але воно в них десь глибоко приховане. Зараз це видно із коментарів глядачів, які пишуть в інтернеті відгуки про серіал. У людей виринає отой стриманий біль предків і це неймовірна реакція. Щоразу, коли читаю такі щирі відгуки, у мене сльози котяться з очей. Я взявся за проєкт, інтуїтивно відчуваючи, що це – не моя стихія, в ній немає комедії, іронії, стьобу. Але взявся, бо мене зачепили оті всі моменти.

Розкажіть про акторський склад серіалу, як відбувалася робота над створенням персонажів історії?

По-перше, ми з Олесею і з кастинг-директоркою Оленою Шевчук взяли собі за правило добирати акторів не за так званим телесеріальним принципом, ми відмовилися від так званих медійних облич. Ми підбирали акторів за принципом їхнього співпадіння зі своїми героями, щоб вони були дуже подібними. Деякі персонажі були в сценарії прописані зовсім по-іншому, зокрема Оксен Івасюта, син Свирида. І в Дімарова, і в сценаристів він виписаний як кремезний красень. Але жоден кремезний красень мені не сподобався, як виходець із села я не відчував у них ось такої «людини землі». А коли прийшов Остап Дзядек, який сам також із села, із Галичини, я одразу відчув, що його треба брати на цю роль. Власне отак ми підбирали акторів і акторок, тому у нашому фільмі дуже багато нових облич. Цей серіал став просвітницьким не тільки для глядачів, але й для акторів, і для усієї команди, адже багато людей взагалі вперше зіткнулися із цією історією. Актори потрапили «у шкіру» цих персонажів, проживали усе разом з ними і для них це було певним відкриттям.

Де відбувалися зйомки фільму? Наскільки складно у сучасному урбанізованому просторі знайти локації для ось такого серіалу?

Складність не в урбанізації, а в тому, що ми мали справу із давнім українським селом. Будь-які натуральні, живі локації – їх уже немає, вони існують тільки у музеях Переяслава-Хмельницького і в Пирогові. Ми стикнулися з тим, що по-суті немає локацій для цієї історії. Почали шукати серед кінематографічних локацій на різних студіях таке село. І виявилося, що російські села, як не дивно, на наших студіях є, побудовані цілі вулиці, а українських – немає. От в чому дивовижа. Для того, аби знімати основну нашу локацію, хутір Івасют, де живе спочатку Свирид, а потім Оксен, ми побудували це подвір’я. У Васильківському районі на Київщині, біля сіл Барахти і Погреби серед поля ми знайшли ландшафт, там є господарі, батько із сином, фермери, ми з ними домовилися, з нуля побудували цей хутірець, так він їм там і залишився. Інші усі подвір’я і господарства ми мусили знімати в музеях Пирогова і Переяслава-Хмельницького, хоч і не хотілося нам музейної фактури, але почасти вона таки є в кадрі. Деякі міські кадри знімали в місті Боярка біля Києва.

Розкажіть про музичний супровід фільму, як підбиралися мелодії до стрічки?

Я дуже люблю в своїх фільмах працювати із музикою і завжди співпрацюю з тим самим композитором – Романом Череновим. У нього є гурт під назвою «Morphom». Одразу розумів, що лейтмотивом, головною мелодією серіалу має бути якась українська народна пісня. І довго шукати не довелося, однією із моїх найулюбленіших пісень є «Летіла зозуля».

Спочатку я передбачав, що це буде тема Олени-Олесі, трагічної дівочої долі. Взагалі, мав на увазі пісню зовсім з іншими словами, у цієї пісні є кілька варіантів слів. Але коли ми почали її опрацьовувати, то збагнули, що насправді тема цієї пісні підходить для всього серіалу: доля дівчини, про котру йдеться, зрештою, містить у собі долю усієї України, тому ця мелодія нам гарно лягла на всю нашу історію, на увесь серіал. Ми одразу почали шукати, хто її виконає. Я давно знаю Вікторію, солістку гурту «Leleka», це українсько-німецький етно-джазовий гурт. І Вікторія написала не лише свій варіант «Летіла зозуля», але й іншу пісню «Запізно», котра також інколи лунає в серіалі. Мелодію «Зозулі» ми з Романом Череновим протягнули через увесь серіал, в різних інтерпретаціях, також для кожного персонажа чи групи персонажів шукали окрему пісню, але саме українську народну пісню. У кожного персонажа своя тема, своя життєва ситуація, свої стосунки. Для сцен Ганжі і Марти ми взяли пісню «А мій милий вареничків хоче», але аранжували її в мінорному ладі і вона звучить пронизливо-драматично. І, окрім народних, ми взяли також повстанську пісню для Гайдука і для Івана Івасюти «Ой у лузі червона калина».

Коли починалася робота над фільмом, від самого початку планувалося показати величезний спектр історичних подій саме через долі окремих людей? Мені здається, цей серіал нагадує пазл: кожна історія може існувати сама по собі, але лише коли скласти їх докупи, тоді виникає настільки цілісна картина.

Так і є, «І будуть люди…» – це історичний пазл. У книзі Дімарова розлогий період історії показано через долі людей, в цьому і є сутність і природа так званої саги: протяжний період, декілька десятків років береш і стежиш за людьми, як на їхньому житті і їхніх стосунках відображаються різні катаклізми, війни, тощо. Первісно у Дімарова історія була ось такою і ми її продовжили.

Фільм почали показувати на телеканалі СТБ, він прогнозовано мав йти два тижні, але потім усі серії без особливих анонсів показали протягом вихідного дня. Чому склалася така ситуація?

Думаю, що для цього серіалу все склалося якнайкраще. Достеменно не знаю головної причини скорочення ефірного часу. Чув, що головна причина – не такі рейтинги переглядів, яких очікували на телеканалі. Серіал розташували у так званий прайм-тайм – головний вечірній час, коли люди дивляться телевізор. Але аудиторія СТБ звикла у прайм-таймі бачити якісь детективи, комедії чи мелодрами, тобто більш легші жанри, які органічніше монтуються з рекламою, якою багато разів перебивали серіал, ще й випуском новин. А ми зняли історію, яку не варто перебивати і сегментувати. Взагалі для українського телебачення поява такого серіалу і такої історії на одному з головних каналів у прайм-таймі – це неймовірний прорив.

Над чим ви працюєте зараз і чи є у вас бажання й надалі знімати історичні фільми чи серіали?

Працюю над різними історіями, над авторськими фільмами, які стосуються сьогодення. Маю авторську козацьку ідею, але поки що не буду розказувати, про кого саме вона. Але усі ці історії – комедійно-іронічні, хоча й про серйозні, важливі речі. Звісно, робота над серіалом «І будуть люди…» зачепила в мені якогось глибинного українця і я зараз досліджую цей період – початку ХХ століття, особливо 1917-1920-ті роки, період Визвольних змагань. Читаю різні книги, не художню літературу, а спогади, науково-популярну літературу і маю вже певні думки. Хочу продовжити робити якісь такі історії для глядачів, можливо, історії, у яких головними героями будуть жінки.

Recent Posts

See All

©2018 by Generation Ї. 

  • White Facebook Icon