• Покоління Ї

Ну коли вже ти нарешті?

Авторський блог Оксани Петрик

Спеціально для Покоління Ї



Чому особисте не може бути особистим

“Ну, коли вже..?” здається, найулюбленіше запитання українців. Воно універсальне. Його можна продовжувати, як завгодно. Ну, коли вже субота? Ну, коли на роботу? Ну, коли заміж? Ну, а коли вже діти? Причому усі варіанти люди згрібають у спільну купу, і часто в ній відсутня етика та мораль. Бо якщо на роботу у понеділок, а субота після завтра, то із заміжжям і дітьми все-таки трохи важче.

Якщо ви ДОСІ неодружений (неодружена), то готуйтеся до запитання чому? Коли ж вам пощастило і ви таки задовольнили потреби суспільства й у 25 НАРЕШТІ маєте сім’ю, то будьте готові до наступного етапу “Ну, а коли вже діти?” Проте, навіть коли ви щасливі батьки, не думайте, що вам просто так дадуть спокій. Бо своєї черги чекає наступне запитання “Ну, коли вже братика-сестричку?” І все було б окей, якби така людська цікавість не називалася репродуктивним насильством.

Репродуктивне насильство -це домашнє або суспільне насильство, спрямоване на обмеження репродуктивних функцій людини, їх обговорення та засудження, що викликає психічний деструктив.

Я наразі в категорії одружених. Тому оточенню найбільше цікаво, коли ж я покращу демографічну ситуацію у країні. Навіть президент на початку карантину закликав даремно вдома не сидіти, а плідно працювати над збільшенням українців у світі. Ох, якби ж то щастя України залежало від кількості населення!

Одначе, я щоразу ніяковію і не знаю, як правильно відповісти (часто навіть дуже близькій людині), коли ж я планую дітей. Ніби й хочеш пояснити, що планують хіба що справи на тиждень, чи поїздку на вихідні, чи похід до стоматолога. А от, як же з дітьми? І в такій ситуації тривожить одне чому я ніяковію від відповіді, а не людина від свого недоречного запитання?

Впевнена, що добрячий відсоток людей відчували легку нудоту від однієї думки про похід у гості до родичів чи друзів. Бо де, як не за святковим столом, обговорити погоду, політику і звісно ж ваші особисті питання? Так би мовити передати безцінний досвід чотирьох поколінь без вашої ж згоди.

Пам’ятайте ніхто не має жодного права обговорювати ваші фізіологічні функції. Тільки, якщо ви попросили поради. У всіх інших випадках це порушення ваших кордонів. Бо ті межі стосуються лишень вас. І все. І ВСЕ!

Дивно, але український гугл також танцює під стандарти соціуму. Набираєш “оптимальний вік”, а пошуковик люб’язно додає декілька запитів:

  • для народження дитини

  • для парування телиць

  • для народження здорових дітей

  • кастрації бугаїв

  • для народження дитини 20-35 років

  • для одруження

Та які можуть бути претензії до гугла? Він показує те, що шукають люди. І якщо з тваринами якось зрозуміліше, то з людьми є проблеми.

Тиск суспільства

Будьте готові чим більшатиме вам років, тим більшатиме кількість порадників. Якщо ви самотні, то ніхто, звісно, не порадить вам, як будувати здорові стосунки з протилежною статтю. Не розкажуть як з такою нестабільною ситуацією в країні думати про власне житло і комфорт. Вони промовчать, бо теж не знають, коли закінчиться війна на Сході чи пандемія у світі. Ніхто не попередить, що іноді романтична казка завершується у межах орендованого житла. Одиниці попередять вас про імовірно непростий шлях заробітків за кордоном. Але майже всі нагадають, як те сповіщення в телефоні, що ПОРА БИ ВЖЕ НАРЕШТІ ДУМАТИ ПРО СІМ’Ю, БО СКІЛЬКИ МОЖНА ХОДИТИ БЕЗ НІКОГО?!

Якось мою подругу розбомбили одружені знайомі запитаннями: чому її хлопець не кличе заміж. Вона, як і всі, кого не вчили захищати свої кордони, зніяковіла. Це вибиває з колії, погодьтеся. В такий момент жінка точно не думає над відповіддю, вона гадає, що неповноцінна, бо “ще не покликали заміж”. Інша знайома ледь вигребла з депресії, бо родичі постійно наголошували, що пора чоловіка шукати, а потім дітей робити, вже усі подруги при дітях. І таких прикладів безліч.

Я у шлюбі лишень 2 роки. Але мене веселять усі охочі розпитати: “Ну, коли вже животик виросте?” Можливо, в такої категорії людей виникає думка, що окрім них, ніхто не дасть кращої поради? Щастя, що ті порадники не беруться наочно показувати, як робляться діти! Бо багатьох справді хвилює, як часто ви займаєтеся сексом. Іноді виникає думка, що всі ці люди неабияк хочуть зробити моє статеве життя більш регулярним.

Хто страждає від репродуктивного насильства?

В усьому світі, не тільки в Україні, найбільше зазнають репродуктивного насильства жінки. З дитинства дівчат виховують, як продукт, що має термін придатності. І якщо чоловіки з роками стають кращими, то у жінки попереду суцільна естафета. Вчасно вийти заміж, вчасно вийти в декрет, вчасно вийти на пенсію. Ще й жахалки про біологічний годинник жінки фішка не лишень родичів, а й лікарів-гінекологів. Так, з віком завагітніти складніше. Проте ви не уявляєте, яких історій жінка може наслухатися в кабінеті лікаря! Їй припишуть сотні аналізів, вона місяці проводитиме в стресі від імовірної хвороби. Лише деякі лікарі поцікавляться психологічним станом пацієнтки. Тільки виняткові фахівці поєднують можливе репродуктивне лікування з психологічним.

У 2014 році в США проводили дослідження в ході якого хотіли дослідити зв'язок між стресом і безпліддям. Тож вони дивилися на рівень ферменту, пов’язаного зі стресом, у слині жінок, котрі намагалися завагітніти. З 400 пар за 12 місяців завагітніло лишень 87. Автори дослідження зазначають, що жінки в групі з високим рівнем стресу, займалися сексом приблизно так само часто, як і в групі низького рівня. Тож частота статевих актів не відіграла особливої ролі. Лікарі, звісно, не вважають, що стрес основна причина безпліддя. Але краще враховувати його вплив на жіноче здоров’я.

Тому, усім порадникам пораджу задуматись можливо саме ви добряче підкидаєте стресу в чиєсь життя?

Звісно, часто люди запитують з найкращих і найщиріших переконань. Та для пари, котра 10 років у шлюбі й не може завагітніти, навіть таке добре ставлення буде тригером. Особливо, якщо для подружжя важливо мати дітей. Для багатьох це справді велика проблема. Ми, на жаль, не флюорографія на колесах. І зазвичай важко вгледіти, що жінка чи чоловік мають причини, які направду заважають стати батьками. Так ви навіть з найкращих переконань неусвідомлено спричините біль та переживання.

Взагалі питання репродуктивного насильства це нова для українців тема. І правильна реакція на такі виклики це лакмусовий папірець для соціуму. В українців він яскраво-фіолетовий.

Звідки ростуть ноги?

Погодьтеся, з тиском суспільства ще якось можна впоратися. Бо немає непродуманих запитань, є непродумані відповіді. І якщо проблема заміжжя, чи дітородження для вас болюча, вчіться відповідати правильно. Близькі люди мали б зрозуміти, що вам неприємно обговорювати за обіднім столом надто особисті теми. Це варто пояснювати аж допоки вашу позицію не приймуть.

Та як діяти, коли репродуктивний тиск здійснює ваш партнер? Репродуктивне насильство, на жаль, це не лишень про заміжжя чи діти. Це і питання аборту, це і питання кількості статевих актів у подружжі, це й обмеження реалізації ваших бажань. Коли замість жінки вирішують що, коли та скільки їй потрібно. Іноді, розв'язати цю проблему в межах сім’ї навіть важче, аніж в межах соціуму. Бо надзвичайно боляче, коли партнер зводить вашу особистість лишень до виконання певних біологічних функцій.

Добре, що зараз розвиваються психологічні центри, де фахівці надають кваліфіковану допомогу безкоштовно. А за психологічне насильство можна притягнути до кримінальної відповідальності. Але ж проблема репродуктивного насильства потребує глибшого аналізу.

Ви можете не розуміти, звідки це виникає у суспільстві, але в основі такої картини світу проста ідеологія. Ще з радянського часу закладалося в голови, що все повинно мати визначену модель. Тим паче сім’я. Тим паче жінка. Саме жінка перебувала у стані підлеглості держави, партії, чоловіка, (який, бідолаха, теж не мав особливого права вибору).

Тому вимогливість до конкретних статей тяжіє саме з Радянського Союзу. За більшовицькою моделлю сім’ї материнський обов’язок жінки автоматично ставав ще й громадянським. Культ матері, який всяко впроваджувався за сталінських часів, не мав жодного морального сенсу. На плакатах зображувалася сильна жінка-мать, яка і коня зупинить, і гвинт закрутить, і дітей нагодує. Радянська жінка й уявити собі не могла, що в неї може бути якийсь особистий кордон, сексуальність чи бажання. Бо ти “ліба ражаєш, ліба работаєш і ражаєш”.

Тільки уявіть, до середини 50-х років жінки не носили відкритих суконь! Вбрання мало бути мегаскромним та мегапростим. Так, щоб й сама жінка не сильно розуміла, звідки у неї ростуть ноги. Жінок всяко загортали у маскулінність. Радянська система тотально впливала на масову психологію, тому ніхто й не запитував, що ти хочеш. Це було визначено партією.

Я народжена в 90-их. Моє покоління ще направду слабке в питанні захисту своїх меж. Але ми впевнено робимо перші кроки. Принаймні ми пробуємо про це говорити. І якщо колись людину змушували дотримуватися “радянського способу життя”, то зараз можна творити модель сім’ї, яку вважаєш за потрібне. Або не творити її взагалі. Хай там як, та багатьом важко змиритися з таким сценарієм. Для людини, котра все життя прожила в радянській системі координат, питання шлюбу чи дітей це, насамперед, показник обов’язкової правильності. Тому її щиро дивує, коли хтось добровільно випадає з такої системи координат.

Згадаймо, ще якихось 30 років тому в одному домі могли мешкати декілька поколінь. І так було ок. Зараз молоді пари тяжіють до життя окремо. Навіть сучасна церква закликає молоді пари будувати сім’ю за власними правилами. Тож не бійтеся говорити про те, що вас турбує. От запитує хтось з близьких: ну що там, як? Відповідайте все супер, прекрасно, не хвилюйтеся. Якщо ж ваші батьки, родичі, друзі й куми звикнуть до такої риторики, є надія, потім вони взагалі перестануть вас турбувати. Але це не точно. Бо розвантажувати вагони колишнього досвіду беруться не всі. Зрештою, це не робота конкретного покоління мого, наступного, чи може попереднього. Це робота всього українського суспільства.

Бо між запитаннями “Ну, коли вже..?” та “А ти хочеш…?” є велика-велика різниця. То чи не пора її усвідомити?

©2018 by Generation Ї. 

  • White Facebook Icon