• Покоління Ї

Яна Пекун: «Нам треба навчитись мріяти»

Автор: Катерина Бігун

Затишна кав’ярня в центрі Львова. Більшість відвідувачів – молодь. Заходжу через скляні двері, щоб зустрітися із дівчиною, котра без применшень творить сучасність. У 23 роки вона реалізовує проекти, спрямовані на відбудову глибинних цінностей та креативних індустрій в українському суспільстві. Яна Пекун, керівниця та співзасновниця Благодійного фонду «Dreamers», а також Львівського кластеру розвитку освіти та креативності, розповідає про те, як мрії стають реальністю, а великі спільноти творяться з нуля.



«А що скажуть інші?» - думала я, коли вперше усвідомила свою глибинну потребу в якісній увазі, що і стало найбільшим, змішаним зі страхом, поштовхом до громадської діяльності. Якось я наважилась взяти на себе організацію поїздки до дитячого будинку з іграми, солодощами та іншими подарунками. Колеги зі Студради мене підтримали, ми зібрали ресурси та вирушили до Нового Милятину. Не всім волонтерам тоді вдалося швидко адаптуватися. Коли почався гармидер, як це зазвичай буває, я взяла на себе відповідальність за ситуацію і, чи не вперше, щиро прийняла свої лідерські якості. Здавалось, усі вважатимуть вискочкою, високомірною. Але мені справді подобається приймати відповідальні рішення. Саме тоді народилась ідея створити організацію, котра б давала не стільки гроші, скільки б допомагала іншим навчитись вірити в себе. Сьогодні Благодійний фонд «DREAMERS» займається тим, що вчить цільово мріяти тих, хто найменш сподівається втілення своєї мрії – дітей-сиріт, сліпих дітей, хоча наша діяльність не обмежена лише їх колом. Ми активно працюємо з молоддю в площині різних громадських ініціатив, котрі вона сама ж і створює.

«Я плекала ідею створити організацію, що допомагатиме втілювати чужі мрії та вчитиме правильно мріяти тих, хто цього найбільше потребує»

Я довго не наважувалась реалізувати заповітну ідею «в папір», аж доки саме життя не підштовхнуло до цього. Був період, коли я балотувалась на посаду Студентського мера Львова і в результаті програла в один голос. Хоч зовні я винесла поразку з гідністю, всередині стався злам, адже я ніколи не вміла програвати. Здавалось, усі смакують мій «феєричний» провал. Мої подруги, Ярина Шептицька і Вікторія Гранкіна, знали, що я хочу створити благодійну організацію, тому погодилися стати співзасновницями. Сьогодні, на жаль, вони не мають стосунку до «DREAMERS». Кожен з нас тоді усвідомлював, що Студуряд – це круто, він дає класні особисті навички, проте за цим точно мусить стояти щось більше. Розуміла – нам треба навчитись мріяти самим, щоб від серця навчити цього тих, хто боїться говорити про свої мрії вголос.



Після того, як із подругами заснувала благодійний фонд, я до кінця не розуміла, яким чином має працювати новостворена організація. Ми тестували різні формати роботи. Пілотним став збір коштів на лікування хлопчика з остеосаркомою лівої гомілкової кістки. Завершивши акцію, зрозуміли, що це не наш вектор з ряду певних причин, зокрема тому, що є багато інших фондів, котрі допомагають таким дітям.

«DREAMERS» - не тільки про матеріальну допомогу, а й про всебічне зростання та самоствердження. Це кейс про те, як молодь розкриває свій потенціал, реалізуючи ініціативи, що несуть конкретну цінність громадянському суспільству. При цьому вони працюють лише на ентузіазмі, часто - без попереднього досвіду. Ти можеш прийти, запропонувати свою ідею й якщо вона пройде нашу премодерацію, ми будемо тільки раді допомогти. «DREAMERS» має сталу команду організаторів, кожен з яких пройшов великий шлях від волонтера до керівника свого проекту. Саме фонд навчив мене «бажати великого»* і надихнув на масштабну роботу в набагато більших проектах, зокрема в Львівському кластері розвитку освіти та креативності.

В мене є інтуїтивне відчуття, за котре дякую Богові – біля мене завжди збираються прекрасні люди із чистими намірами. Напевне через оцю наскрізну чесність, Кластер об’єднав під своїм крилом потужний людський ресурс. Ми настільки хотіли швидких змін в освіті, що почали шукати проекти, які б давали відчутний результат одразу. Лише завдяки тому, що усі горіли справою, яку робили, лід зрушив. До того, як один із ініціаторів, Андрій Москаленко, запропонував мені долучитися, вже були дві спроби поставити роботу «ОК» на постійні рейки. Не вдавалось із різних причин. І от втретє обставини та люди зійшлися настільки в потрібному місці й в потрібний час, що годі було й вигадати.


Можу із впевненістю сказати – на початку відчувала себе розгубленою, адже це зовсім інший рівень, де на тобі надзвичайно велика відповідальність, особливо зважаючи на те, що робиш подібне вперше. Структуру формували з нуля і лише завдяки своєрідній спільноті, вдалися ініціативи, що задіяли велику кількість людей і мали значний позитивний вплив – «Інноваційна весна», «Тиждень креативного підприємництва», Бієнале Довіри, Win-Win Forum, а також низка дрібніших, проте не менш важливих заходів.




Якби я зустріла себе 5 років тому, то найперше порадила б Яні з минулого навчитись слухати себе. Здебільшого, люди, котрі мають лідерські якості, живуть на таких великих швидкостях й нерідко губляться - а де я між цим всім? Найкраще - зупинитися і запитати себе: « А що я зараз відчуваю? Яку емоцію? Я точно зараз цього хочу?». Ми дуже часто відвертаємося від тихого внутрішнього голосу, що підказує нам куди іти, а особливо тоді, коли бурхливий інформаційний потік захоплює з головою. Важливо зрозуміти, чим живиться ваше еґо сьогодні, завтра, післязавтра, а також те, хто навколо вас. Які люди вас збагачують, а які – спустошують. Фільтрувати своє середовище - означає вибудовувати здорові внутрішні межі та поважати особистий простір. Це допомагає запобігти емоційному вигоранню, з котрим часто стикаються лідери, що займаються громадською діяльністю.


Не бійтесь собі дати відповідь, чи це дійсно ваше. Поставте для початку не більше ніж три цілі, загалом їх може бути багато у різних сферах життя. Наприклад, я хочу отримувати стільки фінансових ресурсів у майбутньому, мати такі і такі можливості та отримувати задоволення від роботи, котру виконуватиму. Добре опишіть, які емоції хочете отримувати, людей, з котрими будете працювати, головне – максимально деталізувати вашу мету.


Сміливо окреслюйте грошову складову, бо якщо матимете маленьку зарплату або роботу, котра не приноситиме вам справжнього задоволення, задумайтеся: а це справді Вам треба? Іноді дуже боязно щось починати. Тут залишається одне – познайомитися із власним страхом, почавши робити те, що тебе найбільше лякає. Іншого способу не існує. Як правило не такий страшний вовк, як ми його собі малюємо в наших головах.

Recent Posts

See All

©2018 by Generation Ї. 

  • White Facebook Icon