Автор: Любов Загоровська
Наталія Щерба – одна з найвідоміших письменниць сучасності, яка працює в жанрі фентезі для підлітків. Її цикли романів «Часодії», «Чароділ», «Лунастри», які побачили світ українською, російською, словацькою, чеською і польською мовами, виходять багатотисячними тиражами. Поколінню Ї авторка розповіла, чому пише саме для підлітків, як їй вдається створювати чарівні світи та чи вірить у диво поміж реалій життя.
Наталю, чому почала працювати саме, як підлітковий автор?
Коли я лише починала, а це були десь 2005-2008 роки, видавці досить негативно ставилися до підліткової літератури. Вважалося, що підлітки не читають книжок. Тому видавництва не хотіли друкувати рукописи, навіть не розглядали їх. Щось своє, оригінальне, просунути на ринок було фактично неможливо. Тоді були популярні безкінечні продовження історій про вампірів чи ельфів, тобто наслідування. Від закінчення книги і до першої публікації у мене пройшло п’ять років. Звісно, за цей час я постійно покращувала рукопис, тому, може, для мене це стало непоганим варіантом. Мені завжди хотілося писати для підлітків, тому я не пішла до інших жанрів. Підлітки взагалі дуже цікавий вік: вже не дитина, але й не дорослий. Формуються характер і світогляд. Від того, яким ти є підлітком, які в тебе погляди на життя, таким ти будеш і згодом. Навіть те, які ти книги читаєш, матиме потім значення. Мені цікаво працювати з героями-підлітками, бо вони мислять нестандартно і дуже цікаво такий нестандартний розум поміщати в складні й небезпечні умови і спостерігати, як герой викрутиться.
Яку твоя книгу надрукували першою?
Перша книга, яку надрукували «Бути відьмою», згодом отримала назву «Чароділ». Це свого роду ода моєму дитинству. Я багато бувала в Карпатах, ми ходимо в походи, часто гуляємо, знаємо усі гори і мені було цікаво написати про Карпати фентезійну казку. Я хотіла такої літератури про Карпати. А перша написана книга – «Часовий ключ для Василини» із циклу «Часодії». Саме її я п’ять років посилала в усі видавництва, але ніхто не хотів публікувати цю книгу, говорячи про її комерційну невигідність.
Чому саме ти обрала жанр фентезі?
Я не вважаю, що пишу фентезі, для мене фентезі – це більш епічні історії, такі як «Володар кілець», тощо. Я б сказала, що пишу чарівну фантастику, або казкову фантастику. Тобто саме історії для підлітків.
У своїх книгах ти не просто описуєш пригоди того ж підлітка, а створюєш величезний світ із своєю історією, легендами, міфами. Як це, створити реальність, у яку починають вірити мільйони людей?
Є різниця між фентезі і фантастикою і цієї різниці я хотіла уникнути. У фантастиці, якщо ти створюєш світ, то його закони мають пояснюватися. Мають працювати фізичні закони, або ж ті закони, які діють саме в твоєму світі. Наприклад, у світі «Часодіїв» час – основна творча сила.
А якщо світ фентезійний, ти не маєш пояснювати ці закони. Тобто якщо там сонце зелене, то воно зелене, і все тут. Я стараюся балансувати на стику цих жанрів. Люблю створювати фентезійні світи, мені цікаво працювати над наповненням світу деталями і бачити, як він оживає. Але я маю все пояснити, як це відбувається.
Окрім уяви, твої книги потребують і багаторічної праці. Ти спочатку придумуєш сюжет книги, чи спочатку уявляєш собі чарівний світ, прописуєш, яким він має бути, а тоді уже в цьому світі створюєш історію?
Усе починається з ідеї. І ця ідея може бути не ключовою. Це може бути постать героя, чи якась річ. Свої думки я починаю записувати і це, власне, початок створювання. Коли ідеї, деталі, малюнки, записи наростають, як снігова куля, тоді приходить головна ідея. Я завжди в пошуку саме головної ідеї, бо без неї, без стержня немає жодного твору. Тоді починаю придумувати сюжет. Для мене важливими є люди, які вони, чого хочуть, тоді з’являються їхні імена, фізичні характеристики. Коли я відчуваю тверду землю під ногами, починаю нарощувати більший об’єм і тоді з’являються сам сюжет.
Коли ти починаєш роботу над новою книгою, ти одразу бачиш всю історію від початку й до кінця? «Часодії» зайняли 6 томів, ти, коли починала їх писати, одразу знала, що буде саме такий об’єм тексту і як буде починатися і закінчуватися кожен том?
Така фентезійна історія завжди потребує багато книжок і довгої розповіді. Адже ти створюєш фентезійний світ, наповнюєш його деталями, різними речами. І в одній книзі усе це не розкажеш. Тому, звісно, історія має бути довгою. Я люблю великі історії. Перша книга завжди є початковою, далі сюжет розгортається по наростаючій і це потребує часу. Коли я писала «Часодії», то одразу розуміла, що буде 4-5 книг. Ті історії, які не увійшли до неї, бо увесь цикл я писала 9 років, потім видала «Часодійною книгою».
А ти думала написати книгу для іншої вікової категорії: для маленьких читачів, або для дорослих?
У мене є багато казок, і починала я писати, власне, казки. Мені було цікаво працювати із казками для маленьких. У мене є казка про Клац-Клацика, вона писалася просто так, але зараз є дуже популярною. Це такий дракончик, який виробляє різдвяний сніг. Нещодавно в Білорусі обрали цю казку, щоб створити книгу для дітей-дислектиків. А для дорослих я б хотіла написати щось цікаве, у мене є ідея, але для неї поки що немає часу.
Декілька років тому у пресі з’являлася інформація про можливу екранізацію «Часодіїв» і можливо навіть у Голівуді. Фани цього твору можуть очікувати на фільм?
У Голівуді, як виявилося, є свої нюанси з авторським правом. Вони хочуть купити ідею, але зробити по ній свій сюжет. Усі ці стрім-платформи, які розвиваються по всьому світу, хочуть купувати ідеї, а їхні команди розвивають ідеї, залежно від певних потреб. Мене це не влаштовує, немає сенсу віддавати найцінніше, що в тебе є, аби хтось зробив потім щось незрозуміле, на свій лад.
Також ми уже фактично складали контракт з українською кінокомпанією, але наше кіно не спроможне знімати фільми такого плану через нестачу грошей. Можливо, це й на краще. Адже відсутність фільму краще, аніж погано зроблений фільм.
Кількість фанів твоєї творчості – це мільйони людей. Чи часто ти проводиш зустрічі з читачами?
Стараюся якомога частіше проводити такі зустрічі, але письменник в першу чергу має писати, тому від багатьох пропозицій доводиться відмовлятися. Зустрічі з читачами займають багато енергії та часу. Ми їздили на такі зустрічі в Мінськ, Ригу, різні міста Словаччини, у Прагу. Питання по книгах задають ті самі: дівчата більше цікавляться ліричною стороною, а хлопці – технічними моментами. Взагалі, я дуже позитивно сприймаю такі зустрічі, бо діти завжди приходять на них і бачать у тобі чарівника.
Дорослі читачі цікавляться успіхом книги, тим, скільки мені платять як автору. А діти – вони більш щирі і вірять у диво.
Фактично усі твої персонажі – звичайні, середньостатистичні підлітки, які раптом опиняються у дивовижному світі. А ти сама віриш в те, що дива трапляються?
Для мене найкраща тема, коли пересічний підліток розкриває у собі потенціал і рухається якимсь героїчним шляхом до успіху чи може вирішити складне завдання. Адже людина – це завжди боротьба із власними драконами: страхами, низькою самооцінкою. Я вірю в дива. Іноді трапляються цікаві моменти. Якось у Празі ми сіли на трамвай №9 і зрозуміли, що їдемо не в той бік. Гугл каже, що все гаразд, навігатор – що потрібно в інший бік. Ми одразу придумали містичну історію, що їдемо в чарівний світ, куди веде саме цей трамвай. Згодом опинилися на якомусь пустирі. Потім виявилося, що саме цього дня трамвай №9 працює по іншому маршруту. Але ми в той час справді повірили в диво.
Нам чим ти працюєш зараз?
Працюю над великою історією, вона про творчість. Тому зараз я досліджую творчість. Мені дуже це цікаво як розвивається наша уява, як навчитися писати книги. Але це буде чарівна історія, головною героїнею якої буде дівчинка.