Автор: Любов Загоровська
Наталія Гурницька – одна з найпопулярніших письменниць сучасної української літератури. Її дебютний роман «Мелодія кави у тональності кардамону» – драматична історія забороненого кохання юної дівчини-сироти до набагато старшого за неї одруженого польського шляхтича, яка розгортається в атмосфері Львова XIX сторіччя, став одним із лідерів продаж в Україні за рейтингом книгарень. Не менш популярною стала наступна книга авторки «Мелодія кави у тональності сподівання». Нещодавно було анонсовано, що за сюжетом цих книг буде створено серіал. Поколінню Ї авторка розповіла про роботу над завершенням трилогії і про книги, які вона мріє написати в майбутньому.
Наталю, кілька років тому, коли ти видала невеличким тиражем за власний кошт свою першу книгу, чи уявляла собі, що на неї чекає успіх, великі наклади та навіть екранізація?
Коли я писала книгу, в мене було відчуття, що головне – її написати. У мене не було ні страху, ні якихось відчуттів, що вона не відбудеться. Я просто знала, що маю працювати над книжкою. Якщо вона буде хорошою, то знайде свій шлях до читача. Я звернулася у львівське видавництво і книгу зразу взяли до роботи, але, щоб її швидко видати, треба було зробити це власним коштом. І, щоб вийшло дешевше, багато роботи треба було зробити самостійно. Тому обкладинку робила моя донька, папір подарував тато, обкладинку друкував колега мого чоловіка. Мені її фактично подарували на ювілей, усі друзі і родичі спільно зробили мені такий подарунок.
Книжка вийшла накладом, може, 600 екземплярів і вона ніде особливо не розповсюджувалася, тільки на Форумі видавців. А потім одна-єдина крамниця, до якої зверталися люди, які хотіли прочитати книгу, продавала її, я приносила по кілька примірників, а вони вже реалізовували. І цього накладу вистачило для того, щоб зрозуміти, що книга подобається людям. Оті 600 екземплярів закінчилися, я зареєструвалася у Фейсбуці і люди почали писати мені і запитувати, де можна придбати книжку.
Я познайомилася з письменницею Оленою Печорною, яка на той час вже видала книгу «Грішниця». Вона мені порадила віддати роман у видавництво «Клуб сімейного дозвілля», які добрі тим, що там не треба ні знайомств, ні блату. У них є цілий відділ, який працює над рукописом. Якщо вони вирішать, що рукопис може бути успішним, вони його візьмуть. І я надіслала рукопис в КСД і все. Була така спокійна-спокійна, мала відчуття, що все нормально відбувається, все добре. За чотири місяці мені зателефонували і сказали, що роман взяли до друку. Потім був наступний тираж, потім ще один. Вважаю, що усім завдячую читачам, бо вони читали, купували книгу. Зараз загальний наклад вже сягнув понад 100 тисяч екземплярів і для України це гарний результат, яким теж завдячую своїм читачам.
Як триває робота над зйомкою серіалу? Коли він вийде на екрани? Чи не відклали знімальний процес через карантин?
Із серіалом по книзі – теж сталося справжнє диво, адже я ні до кого не зверталася. Просто книгу прочитали ті люди, які займаються екранізаціями і вона їм видалася перспективною. Підготовка тривала довго, адже в нашій країні знайти кошти на екранізацію книги досить складно. А потім Український культурний фонд виділив кошти і було відчуття дива та того, що нам допомагає Всесвіт. На сьогодні вже знятий тизер. Спочатку екранізація планувалася в 2020 році, але це україно-польський проект і ним вдалося зацікавити партнерів з Польщі. І тоді виникла думка зняти не просто серіал, як планувалося спочатку, хоча кількість серій збільшили. Але й захотіли зняти повнометражний фільм для кінотеатрів. Команда, яка займається екранізацією роману, поїхала в Жовкву, знайшла там прекрасні локації, але раптом оголосили про початок карантину. Тому коли, власне, можна буде побачити результат – поки невідомо. Планувалося на кінець 2021 року. Але від проекту команда не відмовилася. Серіал запланований – на три сезони по 10 серій, адже і книга задумувалася, як трилогія.
Якщо говорити про трилогію, то як просувається справа із написанням третьої частини серії «Мелодія кави…»?
Саме зараз я працюю над третьою книгою. У мене так сталося, що спочатку я написала першу частину, потім другу, а потім відчула, що втомилася. І захотіла на якийсь час це відкласти. Тому написала цілком окремий роман «Багряний колір вічності». Це моя родинна історія. Історія про часи, коли Львів захопили совіти. Фактично, це історія життя однієї жінки від часів довоєнного Львова, тоді Львова сталінських репресій і до наших днів. Життя головної героїні було зруйноване сталінськими репресіями, а вона з дітьми була вивезена в Казахстан. Далі сюжет книги перетинається з подіями революції Гідності в Києві, подіями АТО і поступово стає зрозуміло, як події минулого переплітаються з сьогоденням. І такий нюанс: мені раптом усі пазли склалися, коли я зрозуміла, що головна героїня «Багряного кольору вічності» є правнучкою Анни з «Мелодії кави». І що ця книга може бути четвертою частиною серії. Власне і сама назва «Багряний колір вічності» – про кровний зв’язок, генетичний, про наші національні корені, неперервність роду.
Переважно у твоїх книгах події відбуваються близько ста років тому. Чим для тебе цікавою є ця епоха?
Я завжди дуже любила історію і навіть хотіла після закінчення школи йти на історичний факультет, але це ще були радянські часи і цей факультет був досить ідеологічним, тому я пішла вчитися на економіста. Але захоплення історією і Львовом у мене було завжди. Моя родина переселилася до Львова із Сокаля в середині XIX століття, може, саме тому це століття є таким близьким для мене. Мої герої живуть там, де жили мої родичі, я назвала героїв іменами родини, хоча історія «Мелодії кави у тональності кардамону» не родинна, а більше вигадана.
У твоїх книгах багато деталей, історичний подій, описів будівель, вулиць. Звідки в тебе такі знання? Коли працюєш над книгою, чи доводиться тобі шукати факти в архівах?
Книгу я почала писати, коли була вагітною, вдома була маленька дитина, тому ходити в бібліотеки і архіви я не мала можливості. Я купувала дуже багато книжок, зокрема історичних. Уже на другу книгу шукала інформацію в інтернеті. А так – вишукувала рідкісні книги, старі карти. У мене взагалі було багато книг про Львів, і різних істориків, і спогади очевидців, багато всього. Часом, аби написати одну сторінку, треба було перечитати грубезну велику книжку. Одного разу навіть міняла сюжет, бо на три місяці мені не сходилася назва вулиці з тією, яку я описала.
Якщо я пишу: «цокіт копит по бруківці», то мені треба знати, чи ця вулиця була замощена в той час, чи ні.
Деталі творять атмосферу. Це не лише історичні факти, це музика, література, забобони тих часів – треба знати все і ніби жити паралельно в XIX столітті. Тоді буде атмосфера і буде «відчуття присутності».
Чи ти пишеш щодня? Скільки часу в тебе займає робота над книгою?
Пишу ночами. «Багряний колір вічності» писала і думала, що маю багато часу, а видавці сказали, що планують видати книгу до Форуму Видавців у Львові і навіть вже її анонсували. То я місяць часу сиділа і день в день працювала, працювала – повністю поринула в ту атмосферу. В мене так і є: або сиджу безвилазно над книгою, або настають тривалі перерви, хоч це недобре, бо потім треба знову входити в атмосферу. Але навіть коли є перерва, ти не відпускаєш сюжет, ти думаєш, спостерігаєш, в твоїй голові якісь сюжетні ходи. Ти ніби живеш ще одним життям.
Які теми тебе цікавлять зараз? Про що хочеться написати?
Коли я писала «Багряний колір вічності», про Львів передвоєнний, Львів 30-х років, він мене дуже зацікавив, я зрозуміла, що є море матеріалу, який просто не вмістився в моїй книзі. І це перше, про що мені хочеться написати. Можливо, також з переплетенням із сучасністю, але хочеться написати роман про довоєнний Львів. До Другої світової війни.
А ще, коли ми знімали тизер на книгу «Мелодія кави в тональності кардамону», то були в Підгорецькому замку і там я вперше, хоча досі в таке не вірила, побачила щось аномальне. В цьому замку взагалі було відчуття присутності чогось дивовижного і загадкового. Настільки аномального, що ця тема й досі мене не відпускає. Можливо, мені саме тому щось там відкрилося, бо я мушу написати про це книгу? Є бажання поїхати в Підгорецький замок ще раз, після завершення написанні трилогії «Мелодія кави». Можливо, це навіть не ця «біла пані», про яку кажуть, що вона привид замку, може, це щось інше, але щось там однозначно таки є.