• Покоління Ї

Sex education – що не так зі статевим вихованням в Україні?

Авторський блог Оксани Петрик

Спеціально для Покоління Ї


Приблизно 64% українських підлітків звертаються до своїх друзів за інформацією про секс. Ще певна частина шукає все необхідне у Гуглі. І лише деякі говорять про “це” з батьками. Але й батьків, котрі готові відкрито пояснити дитині, що ніякий лелека її не приносив і в капусті її теж не знаходили, дуже мало. Сміливців небагато, бо ніхто не вчив нас говорити про “це”. Навколо теми сексуального виховання стільки ж незрозумілих табу, скільки над самим словом “секс”. А про те, щоб це питання адекватно розкривали у навчальних закладах, взагалі не йдеться. Бо на уроках біології у 8 класі червоніють і вчителі, і діти.

Проте, тема статевого виховання таки дійшла до України, й щоразу більше обговорювана у суспільстві. Все тому, що паралельно зростає і кількість жертв від педофілії та підліткового насилля, дитячого порно. І це не може не лякати.

Педофілія нездоровий статевий потяг до дітей, які ще не є статево зрілими або ж перебувають на ранній стадії статевого дозрівання. Розрізняють ще окремо потяг до підлітків ефебофілію. І перше, і друге загроза фізичному і психічному здоров’ю дитини.

Спитаєте, який зв’язок між сексуальною освітою та психами, котрі полюють на невинних дітей? Прямо пропорційний. Бо попереджений означає озброєний. Ми повинні нарешті зрозуміти, отримання таких знань просто необхідне для дітей від батьків, вчителів чи психологів. Бо молодь віком 15-24 роки становить 45% від усіх інфікованих на ВІЛ в Україні. А скільки дітей стають жертвами насилля, лишень через необізнаність, важко й підрахувати.

Чи може секс-освіта покращити сексуальну свідомість суспільства?

З давніх-давен в українців закралася єресь, а не думка, що секс-освіта то наочне пояснення дітям з ясельних груп садочків, як правильно займатися статевим актом. Мовляв, як тільки-но нашим дітям розкажуть щось більше про секс, почнеться незворотний процес тотального заняття коханням. Певно, лишень тому Міністерство освіти і науки України й досі не знає, з якого віку варто розпочинати розмову про “це”, в якій формі розповідати та хто це має робити. Не дивно, що для підлітків, котрі до свого першого контакту з протилежною статтю прорили у Гуглі все, вчителі видаються динозаврами.

Плюс ще й батьківська думка, буцімто, вони і так про все дізнаються з підручників, штовхає дитину на самостійне опрацювання теми. Але таке батьківське уповання на підручники з “Біології” та “Основ здоров’я” не призведе до позитивних результатів.

Головна інстанція, котра має розповісти дитині про статеву зрілість це батьки.

Бо згідно зі шкільною програмою, перше знайомство дитини з темою статевої зрілості відбувається аж у 8 класі. Та невже до 13 років дитина не цікавиться фізіологічними процесами, які іноді з нею відбуваються дуже стрімко? Невже хлопчик чи дівчинка не відчуває симпатію до протилежної статі вже у 1 класі?


Психологи радять батькам розпочинати розмови із дітьми про “це” з 4 років. Пояснювати на маленьких, але доступних для цієї вікової категорії дітей, прикладах. Розтлумачити доньці, чому вона повинна прикривати зону грудної клітки та сідничок, наприклад, на відпочинку на морі. О, а скільки діток (дівчаток особливо) бігає голяка, коли маленькі. Поясніть дитині, що є такі частини тіла, котрих ніхто без її дозволу торкатися не може, навіть ви самі.

У шкільній програмі, на жаль, дитина теж не знайде відповідей. МОН пропонує підручники, в котрих недостатньо інформації, або ж вона подається так схематично, що у Гуглі дитині буде врази цікавіше. Я пригадую, як уроки біології у 8-9 класі були схожі радше на уроки анатомії. І жодного слова про психічну складову статевого дозрівання. Жодної згадки про особисті кордони, репродуктивний тиск та насилля. Я закінчила школу 10 років тому. Однак в сучасних, здавалося, підручниках вже не мали б соромитися говорити про “це”. Та в жодній навчальній книзі ви не знайдете слова “секс”. Автори та авторки переважно називають все “статевим актом, контактом чи статевими стосунками”. Навчальні програми з курсу “Основи здоров’я” не передбачають розмови про “це” ані в 1-4 класах, ані в 5-9 класах.

Усе навчання зі статевої зрілості зводиться до вивчення

  • фізіологічного процесу менструації у дівчаток,

  • будови та функцій репродуктивних органів,

  • вагітності,

  • ембріонального та постембріонального розвитку людини,

  • впливу шкідливих звичок на плід,

  • проблем поширення СНІДу в Україні.

І це все. Ніхто не пояснює переляканому хлопцеві-підлітку, що ж таке з ним відбувається зранку. Ніхто не розповідає, що робити, якщо ти вже займаєшся сексом у 15, як убезпечити партнера(-ку), як поважати своє тіло. А контрацепція представлена лишень презервативами, якщо про неї взагалі хоч згадується. Мовчать і про сексуальну орієнтацію. Окей, як християнка я маю своє бачення цього явища. Проте ніде дітися, в Україні теж живуть люди, котрим комфортно любити свою, а не протилежну стать. І ті “нетрадиційні” дорослі виросли з “нетрадиційних” дітей, чи не так?

Чому це усіх лякає?

Я не маю жодної ілюзії щодо запровадження секс-освіти в Україні. Ба більше, я прекрасно розумію, чому одні країни прогресивні в таких питаннях, а інші ні. Я усвідомлюю, “Сексуальне виховання” як навчальна дисципліна повинна будуватися в кожній країні по-різному, враховуючи психоемоційний портрет населення. Навіть не зважаючи на те, що секс як процес у всіх країнах однаковий. Якщо серйозно, то українцям справді лячно. І це нормально. Ми не зможемо за рік наздогнати Швецію, де сексуальну освіту запровадили ще у 1955 році. Ми не наздоженемо й Велику Британію, де консервативні британці активно стали впроваджувати сексуальне виховання у навчальний процес лишень у 2017 році, до речі. Проте уряд Англії залишає вільне право за батьками віддавати дитину на уроки Sex and Relationshio Education (SRE - дисципліна про секс і стосунки) чи ні. Англійським учням планують розповідати з 4 років про те, як будувати здорові, успішні стосунки на повазі, розумінні себе та партнера, і яку роль у цьому відіграє сексуальність. Бо, щоб ви розуміли, до 2000-их Британія була чи не лідером за показниками підліткової вагітності у Європі. З 1999 року в країні йде справжня війна за репродуктивне здоров’я нації: розпочали співпрацю з органами місцевої влади, з батьками, залучали ЗМІ та школи, створювали онлайн-центри конфіденційної допомоги підліткам, (зокрема фаховий інтернет-ресурс Brook). І лишень у 2016 році рівень підліткових вагітностей знизився до показника 1960 року. Тож Всесвітня організація охорони здоров’я звернулася до авторки Стратегії щодо підліткової вагітності Елісон Гедлі розробити на схожій основі глобальну кампанію для просвіти молоді в усьому світі.

Однак в Україні спочатку з “режиму тиші” повинні вийти батьки. Ну серйозно. Залишіть лелек і капусту в спокої. Перестаньте називати статеві органи своєї дитини огірочками, пиріжками, бананчиками... Фудпорно якесь, їй-богу. Невже так важко сказати синові, що в нього пеніс, а в доньки вульва? Чому для нас це дико? Може, чим адекватніше, холодніше, спокійніше говорити про “це” з дітьми, тим менше буде нездорової цікавості у дитини, і тим адекватніше в дорослому віці вона це сприйме?

Повірте, дітям потрібне ваше справжнє доросле бачення. Оголеності та нездорової сексуальності їм в інтернеті, ой як вистачатиме. Не вистачатиме лишень нормальності. І ні, ми живемо не без гріха. Навіть власна свята, на ваш погляд, дитина може вночі дивитися порно. А потім хлопці виростають з викривленими картинками в голові, де грубість і все те, що витворяють ті дядьки і тітки на відео це окей. Дівчата ж ростуть з установкою, що саме так і має поводитися жінка під час сексу. І що ж тоді доброго робить наше незрозуміле мовчання?

Наступними в бій за репродуктивне здоров’я нації повинні вступити вчителі та освіта. У 2019 році Аналітичний центр CEDOS провів дослідження в українських школах щодо сексуального виховання чи відповідає сучасна українська секс-освіта потребам та очікуванням учасників (учасниць) освітнього процесу. З’ясували, що в наших навчальних закладах насправді є багато тем зі статевого виховання, зроблених на основі міжнародних рекомендацій. Але більшість включені до різних навчальних предметів. Таки чином, дітям важко отримати цілісну інформаційну картину.

Опитані педагоги, до слова, зазначили, що підтримують впровадження секс-освіти у школах. Але є одне “але”. Вони морально не готові викладати про “це”. І підсилюється таке небажання в основному браком спеціальних матеріалів та ресурсів для проведення уроків. Ще одна вагома перепона відсутність спеціальних курсів підвищення кваліфікації для тих же вчителів біології, чи основ здоров’я. Бо ж вчитель готує урок на базі методичних рекомендацій, котрі надає Міністерство освіти і науки. Та невже так важко розробити для вчителів систему тренінгів, матеріали, зібрати усю потрібну інформації в ОДИН ПІДРУЧНИК, визначити нарешті, хто ж має викладати про “це” дітям. Ну хіба для цього потрібен десяток років реформ в освіті?

Так, у нас якщо і візьмуться впроваджувати щось схоже, то це навряд виглядатиме адекватно. Ми любимо наслідувати чужі приклади. Але чомусь так лінуємося виробити власні. Можливо через це Асоціація сексологів та секс-терапевтів України проти сексуальної освіти через пропаганду гомосексуальних відносин, руйнацію цінностей та моральних основ української моделі сім’ї. Не в захваті й Церква. І я не поспішатиму наголошувати на несучасності мислення одних та інших. Бо усьому є пояснення. В утопічній Україні мали б зібратися і освітяни, і батьки, і психіатри, і сексологи, і духовенство та розробити єдину українську модель сексуального виховання, без спекуляцій, без зайвої пропаганди, без гонитви за модними тенденціями у світі. Тоді таке навчання було б послідовне, необтяжливе і логічне для всіх.

Просто стало б очевидно коли, кому і про що можна розповідати:

  • коли доречно розпочинати мінімальну розмову про статеве дозрівання;

  • коли говорити дитині про гендер та за якими психічними і фізичними ознаками вона може себе ідентифікувати;

  • занять зі статевого виховання повинно бути більше, ніж орієнтовані 4 години в курсі “Біологія - 8 клас”

  • пояснити дитині, що таке сексуальні відхилення

  • робити акцент на бажанні дитини розпочати свідоме статеве життя, з таким же свідомим вибором партнера (партнерки)

  • акцентувати і на моральній і на законодавчій відповідальності за небезпечну сексуальну поведінку

  • долучити спеціалістів, які б адекватно проводили тренінги для педагогічних колективів, батьків

  • зрештою, можна ввести уроки духовності, або робити це в єдиному навчальному курсі, де б дитині пояснювали сексуальність та стосунки з боку віри, моралі та сім’ї

  • здійснити фаховий підхід до надання психологічної допомоги підліткам, котрі не хочуть обговорювати такі теми в класі чи з батьками

Методів, як це пояснити сучасній українській дитині, більш ніж достатньо. І людей, котрі готові про “це” говорити теж немало. І може тоді б Гугл не впадав у паніку, що показати школяреві (школярці) під словом “sex”. Може тоді 5-річна дівчинка знала б, що ні дядько, ні сусід, ні будь-хто інший не може птахи руки їй між ніг. Може тоді б хлопці не сміялися зі слова “менструація”, а зрілі чоловіки хоча б трохи тямили у фізіології своїх дружин. Може, може...а поки цього не трапилося, поверніться до першого речення статті.

©2018 by Generation Ї. 

  • White Facebook Icon