"Горіти музикою" – Ірина Лобанок

Автор: Назар Салабан

Після 5-ти років класичного фортепіано в музичній школі та трьох років джазового фортепіано в училищі, Іра Лобанок поїхала знайомитися з світом комерційної музики в Лондон. Там вона відкрила для себе Софар – стартап- платформу секретних концертів живої музики. Сьогодні дівчина разом з однодумцями організовує Софар у Львові на волонтерських засадах. Поколінню Ї Іра розповіла чому вирішила привезти цю музичну традицію до України, чим саме вона унікальна та як діяти музикантам-початківцям.

Як потрапила в сферу музики?

Після 8-ми років навчання музиці в Україні, я три роки займалась комерційною музикою в Лондоні. Якщо подивитись в Вікіпедії, то комерційною музикою вважається все окрім класичної, академічної музики. Тобто це може бути вся музика, яку можна задіяти в шоубізнесі та виконувати на концертах та стадіонах.

Чому саме Лондон?

В Лондон потрапила з двох причин. Перша – я не бачила великих перспектив в класичній і джазовій музиці, а мене цікавили стилі поп і електронної музики, того, що останні 10 років є актуальним, а також дуже хотіла дізнатись більше про сферу шоу- бізнесу. Лондон вважається центром, колискою поп-музики. Америка також, але Британія і Лондон, як на мене, це щось окреме. Друга причина – я завжди хотіла пожити в Лондоні, а в мене там ще й подруга є.

Як музикувала в Лондоні?

В Лондоні я потрапила до однієї музикантки-клавішниці, яка грала електронний поп. Я була сесійною музиканткою в її сольному проекті, тобто мені видавали готові партії і після їх вивчення, ми грали на репетиціях і виступах, за це, власне, я і отримувала гроші. Моя вокалістка хотіла потрапити на Софар і декілька разів подавалась туди учасницею і якось ми таки пройшли. Згодом нас почали запрошувати на подібні вечори кожні декілька місяців. На Софарі в одному місті гурт може виступати тільки один раз, але в Лондоні в різних частинах міста працювало декілька команд, тож ми мали змогу виступити декілька раз в одному місті. Подібні концерти, але з невеличкими відмінностями, проводяться і в Україні.

Розкажи, будь ласка, більше про Софар.

Якось, десять років тому були собі друзі, яким набридли звичайні концерти. Вони хотіли слухати музику, а коли більшість “слухачів” займаються чимось своїм, то атмосфера музики втрачається. Тому, не довго думаючи, хлопці зібрали в себе вдома перший квартирник на який запросили лише декількох друзів, які навіть не могли дізнатись, хто виступатиме. Такий підхід відвідувачам сподобався і подібні івенти стали проводитись частіше. Згодом з’являлося все більше команд і, станом на сьогодні, Софар поширився на більше ніж 350 міст на різних континентах.

Чим він відрізняється від звичайних квартирників?

Мені він сподобався через те, що відвідувачі йдуть насамперед за музикою, навіть не знаючи що то за музика буде. Я думаю це прояв довіри до організаторів. Там же список виконавців насправді нікому не відомий аж до моменту самого виступу. Про місце проведення теж не розказують. А локацію дізнаються тільки ті, хто встигли зареєструватись і пройшли в списки, та й то дізнаються за 24 години до самого концерту.

В Лондоні я була на Софарі по різні сторони куліс – і виконавцем, і відвідувачем. Отримавши такий досвіді, мені стало цікаво чи можливо таке проводити у нас. На той час вже існували команди в Києві і Харкові. Спочатку я поспілкувалася з головним офісом Софару в Лондоні, а згодом – його представниками у Київ. Там мене познайомили ще з двома людьми, які чули про Софар і хотіли його проводитиу Львові.

Спочатку ми втрьох зустрілись, поділились досвідом організації музичних івентів. Нам надіслали величезну документацію про правила, поведінку в кризових ситуаціях. Якщо ми раптом захочемо це покинути, то за правилами ми мали б підготувати собі заміну, щоб традиція не пропадала.

Чим особливі такі івенти?

Основними принципами є: стабільна кількість виконавців – три, перерви між ними, абсолютна рівнозначність гуртів, а отже і відсутність хедлайнера, відсутність виступів на біс, відсутність будь-яких пріоритетів та різні стилі. От основіні правила. Хоч в договорі прописано ще багато деталей, наприклад те, як використовувати локації, як розподіляти добровільні внески.

Під час організації я теж навчаюсь. От тільки місяць тому дізналась, що є два типи шоу без підключки, тобто без звукової системи, і з підключкою. Цей пункт важливий, тому що оренда обладнання коштує грошей, а в акустичних шоу люди самі приносять свою апаратуру, тому нам нічого не доводиться додатково орендувати. В нас немає витрат і виходить, що ми можемо роздати донації виконавцям. Через це весь донейшн ділиться на 4 частини, три частини йдуть виконавцям, а четверта залишається нам, на якісь витрати по доставці речей, на роздруківки. А те що залишиться з нашої 4 частини йде в такий собі банк спільноти, який ми використовуємо на подальших івентах в випадку надзвичайних витрат. А якщо це виступ з підключкою, то ми винаймаємо апаратуру, Навіть на оренду барабанів йде приблизно 700 гривень і 500 – на мікрофони для них. Тоді ми не можемо дати артистам гроші, але ми даємо їм класний запис і відео.

Яка тоді мотивація артиста до виступу?

Це завжди має бути вигідно і нам, і їм. Ми даємо артисту аудиторію від 60 до 120 людей для якої вони раніше не грали. Це абсолютно нова аудиторія, яка не могла б знати, що вони виступатимуть в цей день в цьому місці, бо ж список виконавців тримається в таємниці до самого виступу. Для артистів це такий собі поштовх на сцену. Вони думають чи потрібно це їм і що краще: 120 нових людей чи гроші? Додатково артист отримує відео з добре зведеним аудіо. Іноди аудіо зводить сам артист, а іноді я. Це я також роблю на волонтерських засадах, бо мені це цікаво і я на це вчилась.

Як показує практика, скільки грошей ви зазвичай збираєте?

Поки що не було повністю збиткових концертів, але було декілька івентів, коли ми витратили більше, ніж заробили, але за рахунок вже згаданого резервного банку – витрати вдалось покрити. Поки у нас не дуже готові платити за музику. Тільки перший і другий рази ми ділили донації серед артистів, бо локації були з обладнанням. Після цього всі кошти йшли на обладнання. В Британії на Софар продають квитки, а отже є стабільний дохід і для організаторів і для виконавців, а в нас лише мотивація і щось символічне. Більшість наших артистів за виступ отримували лише вже згадуване відео.

За півроку в Україні я помітила, що в нас співвідношення кавергуртів до авторських становить 80 до 20 не на користь креативності. Якщо хочеш виступити в якомусь закладі, то набагато вища імовірність того, що тебе візьмуть, якщо граєш кавери. Власники закладів розуміють, що на кавери прийде більше людей, це просто психологія. Відвідувачам приємніше чути те, що вони вже знають, тобі комфортніше, бо ти такий молодець і ти це вже знаєш. На львівському Софарі каверів не було і ніколи не буде, це той принцип який можна змінити бо, наприклад, в Британії дозволяється тільки один кавер за виступ. В Лондоні просто дуже мало кавер-бендів, там люди готові платити за авторську музику – їм це цікаво, бо є можливість послухати реальну групу, а не переспіви. Весілля, дні народження і корпоративи скрізь однакові – всюди грають кавери. Коли я була саунд-інженером в одному пабі, то зустріла гурт, який дуже цікаво маскував авторські пісні поміж переспівів. Ці авторські пісні були дійсно круті, я їх взяла потім на Софар.

Ціна квитків на концерти одного виконавця у нас і в Європі різна. Як формується вартість квитка?

Організатори дивляться на те, хто йде на концерт і які витрати відвідувачі можуть собі дозволити. От, наприклад, продюсер Джамали казав, що вони можуть собі дозволити виступи тільки в 5 містах мільйонниках, бо в інших містах вони просто не наберуть потрібної кількості відвідувачів, щоб покрити ціну апаратури, яку везуть з собою. А підвищити ціну квитків організатори просто не можуть, бо люди тоді не прийдуть. Основні витрати в організації концерту – звукове обладнання, костюми, світло. Якщо це тур, то до витрат додаються добові музикатам і всім, хто приймає в цьому участь. Насправді, це велика кількість факторів і всі вони залежать від конкретних умов, платоспроможності, кількості відвідувачів, ціни апаратури, тривалості виступу і наявності туру, розміру команди.

Яка на твою думку ситація в Україні з платною музикою?

З існуванням стрімінгових сервісів у платної музики немає шансів, зате є перспективи з концертною діяльністю. Ця тенденція простежується у всьому світі. Раніше концерти проводили дуже дешево, лиш би просувати пісні. Тоді альбоми продавали дуже дорого. Тепер, з появою інтернету, немає сенсу ставити на диск високу ціну, бо люди можуть все качати безкоштовно. Я думаю, що це сталось після появи сервісу Napster, це щось типу Американського рутрекера. Коли почалась ця хвиля, артисти зрозуміли, що не можна підвищувати ціну на пісні, тому почали підвищувати ціну квитків на концерти. Тепер спершу випускають альбом, а потім йде тур на підтримку альбому, де музиканти “відбивають” витрачені гроші. Також потрібно звернути увагу на мерчендайзинг. Якщо людині сподобався концерт, то вона точно щось купить, наприклад диск у якості сувеніру.

Як просувати себе початківцям?

Молодим виконавцям потрібно подаватись на виступи, бути завжди на слуху. Важливо пов’язуватись з блогами, у нас є такі видання, як СЛУХ, Karabas.Live, LiRoom, Кома. Туди треба писати, робити класні прес-релізи. Якщо немає піснень, то публікувати свої фото, якщо немає фото – текст. Треба постійно про себе нагадувати, бо в іншому випадку люди тебе скоро забудуть. Треба робити пісні, відеоконтент, виступати, знову робити пісні, відеоконтент, виступати – і так по кругу. Якщо ви відчуваєте, що хочете тільки писати музику, то повинні знайти людину, яка вміє займатися брендом. Я, наприклад, люблю робити все: продумувати бренд, придумувати колаборації. Якщо хтось хоче займатись тільки музикою, то це абсолютно нормально. Просто тоді доведеться знайти того хто займатиметься розкруткою, бо просто сидіти в кімнаті і писати треки недостатньо.

Кажуть, чим більше ви запалені чимось – тим швидше з’являться мененеджери. Навіть якщо вони не вміють все досконало робити, але запалені ідеєю, то з часом точно навчаться. Варто лише знайти те, що тебе запалює. Особисто мене запалює музика і мені це подобається.