Тарас Тополя: «Нове суспільство повинне перейти від «Я» до «Ми»

Автор: Надія Миколаєнко

Шість студійних альбомів, майже три десятка відеокліпів, масштабні всеукраїнські тури, концерти на Американському континенті, перші місця в чартах — гурт «Антитіла» впевнено і цілеспрямовано робить українську музику трендом.

Тарас Тополя — не лише лідер рок-гурту. Нещодавно він став молодіжним послом ЮНІСЕФ в Україні. Ми побували на його зустрічі зі студентами у Львові і поговорили зі співаком про його волонтерську діяльність, про межу політизованості артиста, важливість збереження мови та цінності, які об’єднують учасників «Антитіл». А також спеціально для «Покоління Ї» Тарас розповів про українців Америки та вплив на його творчість Андрія Кузьменка.

Кузьма Скрябін чи не першим ще у 2007 році напророкував гурту «Антитіла» великий успіх. Ти часто говориш, що Андрій Кузьменко мав сильний вплив на тебе. Чого саме ти від нього навчився?

Я вперше прочитав про Андрія у старшій школі. У тій статті мене підкупила його простота, його думки. І в найближчі півроку я купив касети, взяв бумбокс і почав на перервах ставити Скрябіна. У моїй школі в центрі Києва українська мова звучала тільки на перших дзвониках і святах. Я зловив себе на думці, що це моя місія — популяризувати українське.

У мені сидів якийсь бунтарський дух, я бачив, що моєму оточенню абсолютно нецікава українська музика. І мені хотілося на зло довести, що вона може звучати, що вона цікава і прикольна. Тоді це була ще не музика створена мною. Зараз методи не змінилися — ми намагаємося максимально доносити сучасний український контент до сучасної української молоді і не лише.

У шкільний період я прослухав багато альбомів Андрія Кузьменка. Без перебільшення, його творчість мала дуже сильний вплив на мене. Я по доброму заздрив його почуттю гумору. Андрій умів будь-яку просту ситуацію відкоментувати, або обернути так, щоб це було смішно. Я схиляюся перед людьми з таким почуттям гумору.

Але на трагічному прикладі Андрія Кузьменка можна і варто акцентувати, що українських артистів треба любити і підтримувати, поки вони живі. Я вважаю, що Кузьма при житті був несправедливо недооцінений. Стадіони він повинен був збирати ще тоді, коли активно творив музику. І це не претензія — це відкрите питання для українського суспільства, чому так не сталося.

Так історично повелося — у нас є певний механізм оцінки українських артистів — якщо їх зацінює Москва, то їх приймає і Київ. І, на жаль, поки що це продовжує саме так працювати.

Але «Антитіла» мають і російськомовні пісні...

Російськомовні пісні в творчості гурту «Антитіла» завжди були, але їх створення не залежить від політичних обставин. Я двомовний, і використовую російську часом як засіб комунікації. Але ідентифікую себе українцем. Моєю базовою рідною мовою є українська і, відповідно, все похідне від неї: традиції, світогляд — проукраїнські.

Коли «Антитіла» починали свій шлях на великій сцені, ми вирішили, що співаємо українською мовою, умовно, дев’ять із десяти пісень. Чому? Тому що це наша культурна та ідеологічна місія — робити україномовний контент і популяризувати українське на ринку, на якому найбільшим попитом користується російське. Це важко. Щоб робити крок уперед, ти маєш докладати у рази більше зусиль, ніж при створенні російськомовного контенту.

Зараз із 70 пісень «Антитіл» чотири — російськомовні. До російсько-української війни 2014 року ми починали виходити на ринок СНД. Нас вітали в Москві. Ознакою хорошого майбутнього на російському ринку було запрошення «Антитіл» на фестиваль «Нашествие» у 2014 році. Це один із найпотужніших рок-фестивалів у Росії. Після анексії Криму та початку війни ми відмовилися від участі і поставили для себе на паузу всю російську історію гурту, поки там не зміниться режим. Але я за те, щоб українське мало експансію на ті вуха і серця, на які воно ще не впливає.

У 2017 році в рамках туру на підтримку альбому «Сонце» «Антитіла» виступали у Білорусі. Після того ти говорив, що вболіваєш за цю країну. Чому?

Мені іноді здається, що Білорусь втратила свій шанс розвернути хід історії, почати по-справжньому боротися за самоідентифікацію. Ми декілька разів були в Білорусі. Там є своя нечисленна опозиція, яка намагається плекати білоруську мову, білоруську музику. Але є великий острах, що у найближчі 3-5 років ми побачимо утворення якогось нового союзу, спільного з Росією територіально-економічного формування, яке зробить Білорусь тільки номінально самостійною.

Білоруси у якийсь момент не зуміли відстояти свою мову. Спочатку білоруська мова маргіналізувалася, тобто її винесли «за дужки», як щось меншовартісне, третьосортне, те, що увесь час намагалися зробити і з українською мовою, але у білорусів то сталося набагато потужніше. Білоруська мова стала ідентифікатором опозиції, а не народу. На мою думку, це крайня стадія.

Білоруси, по своїй натурі дуже добрі. Ми, українці, дозволяємо сідати собі на шию, але приходить момент і ми даємо відсіч. А білоруси — ні. Ця м‘якість грає з ними злі жарти. Вони дозволяють домінувати у себе в країні чужому інформаційному, культурному, мовному полю, нав‘язаному сусідньою країною.

Чи загрожує такий сценарій українській мові?

Загроза для мови посилюється тоді, коли нею перестає спілкуватися народ.

У демократичному суспільстві найдієвішим інструментом є тренд.

Завтра нам можуть заборонити законами будь-що. Але чим більша кількість людей буде використовувати українську як інструмент комунікації, спокійно, бажано, системно, тим більше до цього тренду буде долучатися нове покоління. А ключ від майбутнього саме там.

«U-Report» — проект від ЮНІСЕФ, що проводить опитування, які дозволяють дізнатись думку молоді щодо важливих суспільних питань. У результаті співпраці Тараса Тополі з проектом вдалося долучити близько 7000 нових юних репортерів в Україні.

Чому ти долучився до проекту?

Коли я якусь частину особистого життя віддаю на те, щоб спонукати людей змінювати світ на краще, долучатися до ініціатив, я роблю послугу в тому числі самому собі, проявленому у майбутньому в моїх дітях. Це важливо розуміти.

Якщо ти не бачиш нічого далі свого носа і поточного стану речей — це примітивне мислення.

Мислення більш свідоме — ототожнювати свій добробут з громадою.

Ширина цієї громади залежить від масштабу особистості. Я переконаний, що нове суспільство повинне перейти від «Я» до «Ми». Адже коли добре лише мені, а всім навколо — ні, то це недобре.

У 2015 році Тарас Тополя з друзями заснували благодійну організацію «Вільні ЮА» для допомоги українським військовим на Сході України. Все почалося навесні 2014-го з волонтерського об’єднання.

Як зараз відбувається діяльність Фонду?

Діяльність Благодійного фонду «Вільні ЮА» не припиняється. Об’єми фінансової допомоги, звичайно, значно менші, ніж у 2014 - 2015 роках — усе поміщається в багажник пікапу. Але наш волонтер Саша Благій і у 2019 році постійно їздить на передову. Та і я з друзями у березні відвіз туди обладнання для навігації.

Минулого року у інтерв’ю Яніні Соколовій ти говорив про те, що з війною українське суспільство якісно виросло. Як не втратити того, що ми набули?

Думаю, виховання нового покоління з новими цінностями — це найпотужніший запобіжник від зворотних процесів у майбутньому.

Виховання і освіта, спрямована на культивування української національної ідеї. Але ще жоден з політиків не запропонував таку ідею, яка б об’єднала по-справжньому всю країну з її історичним шлейфом і наративами.

Нам простіше об’єднуватися проти когось. Коли у тебе є ворог, ти можеш впертися в нього рогом в пориві злості, агресії і негативу, відкидаючи розбіжності між тобою і твоїми партнерами, заради подолання спільного для всіх зла. Щойно ця точка, в яку можна впертися, зникає, і об’єднання повинне відбуватися не проти, а заради чогось, тоді починаються інші процеси. Коли ворог не здійснює активних дій, яким можна протистояти — починається внутрішні чвари. На жаль, українське суспільство ще не може контролювати ці процеси повною мірою. Очевидно, ми ще не навчилися об’єднуватися навколо чогось, тому обпікаємося.

Де межа політизованості артиста?

У всі часи мистецтво існувало у контексті життя громадян і народу, як суб’єкта мистецтва. Розказувати, що мистецтво поза політикою — брехня і маніпуляція. Якщо зазирнути у середні віки, придворні музиканти називалися так, бо були при дворі і утримувалися сильними світу цього. Меценати ж сповідували певні політичні ідеї, які впливали на життя країни. Мистецтво у своїх метафоричних формах завжди зображувало актуальний стан справ. Так само і зараз.

Музика, як фізичне явище, — аполітична. Музика — це коливання. Воно не може мати національності, політичних поглядів. Але музикант, як суб’єкт, є, як мінімум, громадянином, провідником певних ідей. Він живе поміж народу, живе болем, надіями, падіннями, злетами, переживаннями цього народу. Тому так чи інакше, мистецтво є невід’ємною частиною громадського життя і, очевидно, політики. Але це на совісті митця — розуміти грань між графоманством, пропагандою або абстрагуванням від політики і дійсно високохудожньою ретрансляцією настроїв суспільства. Потрібен самоконтроль, відчуття смаку, такту, творчого пориву, щоб мистецтво не заполітизувати до тої міри, де воно вже перестає бути актом творчості, а стає махровою пропагандою.

Починаючи з 2017 року пісні з двох останніх альбомів «Антитіл» почули наживо жителі міст Північної Америки. Кожного разу музиканти збирали повні зали.

Чим особлива аудиторія США та Канади?

Українці Америки у різних штатах відрізняються, наприклад поглядами на культурні традиції. Там відбуваються свої суперечки, у них є свої погляди на те, як має розвиватися Україна, якою має бути допомога незалежній державі. Я вважаю, що це нормально: люди живуть тим, що їм не байдуже.

Єдине, що кидається в очі — і вони самі про це говорять — наприклад деякі українці Канади створили собі певну інформаційну бульбашку, в якій Україна залишається такою, якою була у 1912 році. Це не дуже результативна і позитивна форма сприйняття держави. Зараз Україна трохи інша і не всі українці США та Канади готові прийняти її сучасну. Особливо після того, як вона пройшла довгий радянський шлях, всю цю «червону» промивку мізків і зомбування.

Чи збираються «Антитіла» виходити на міжнародний рівень?

Хотілось би, але поки що не відчуваємо у собі силу, щоб заходити так потужно. Треба розуміти, що одна справа — приїжджати співати для українців США і Канади, які приводять з собою американців і канадців, а інша справа — цілитися на світовий ринок. Там великі гравці і свої правила.

Якщо ти хочеш стати популярним в світі, ти мусиш співати однією з домінантних мов. Це англійська або іспанська. Також ти мусиш контролюватися однією з великих компаній звукозапису, це наприклад SonyBMG, EMI, або ще хтось. Тому щоб цілитися на світ, треба багато змінити в «Антитілах», змінити стратегію і підходи. Тут не можна працювати на півтонах. Треба брати це все цілеспрямовано і потужно, або краще зовсім туди не йти.

Від моменту створення гурт кілька разів змінював склад музикантів. Навколо яких цінностей та ідей збираються «Антитіла»?

Немає константи. Немає формули ідеально працюючої ідеї. Люди - динамічні істоти, які можуть змінювати свій світогляд, тактичні і стратегічні цілі, змінювати акценти в голові. Особливо коли ці люди творчі! Тому коли ти просуваєш, ведеш уперед колектив із творчих людей, ти мусиш бути гнучким, розуміти настрої, переживання і чітко ловити той момент, коли ваші цілі і погляди починають розходитися. В такий момент потрібно припиняти співпрацю. Власне у нас так і відбувалося.

Але мені здається, що зараз учасників «Антитіл» об’єднують амбітні плани та неможливість існування у цьому світі поза музикою. Це як повітря, як вода. Я, музиканти «Антитіл», аранжувальник та співавтор Максим Сиволап, не уявляємо, як можна тиждень прожити без творчості, без взаємодії на сцені, без творчого самовираження. Це вже свого роду наркотик. І це звикання до творчого стану об’єднує.

Окрім того я відчуваю на собі конкретну місію. Творець дав мені бажання рухатися саме в цьому напрямку, робити те, що я роблю, докладати зусиль, отримувати певний успіх в цій системі координат — для цих людей, які розуміють, про що «Антитіла» співають, ми мусимо бути якимось чинником, який змінює і мотивує. Тобто Антитіла певною мірою — обслуговуючий серця і душі персонал. Я розумію, що поки в нас є можливості і сили, ніхто крім нас не зробить це краще.

Яких нових якостей ти, як лідер, набув за роки творчої і командної роботи?

Насправді я маю певні проблеми із комунікацією. Я — інтроверт. Коли виходжу на сцену, там по-іншому працює свідомість. Але загалом, обрати для себе такий публічний шлях — це трохи фаталістичний підхід. Проте оскільки це моя професія, я мушу комунікувати з людьми.

Часом всередині групи «Антитіла» я занадто мало говорю, мало пояснюю. Я сподіваюся, що для всіх учасників і так підсвідомо зрозуміло, що ми робимо і куди йдемо. Часом це буває не так. Є моменти прийняття спільних рішень, які впливають на нашу долю, — іноді рішення приймаються одноосібно. Але всі ми заточені на один результат.

Якщо навіть зовні дивитися на гурт «Антитіла», то все стає зрозуміло (і було зрозуміло ще років два тому) — ці хлопці йдуть на стадіони, вони не зупиняться і будуть продовжувати вкладати, розвиватися. Так і буде надалі.