Автор: Надія Миколаєнко
У 26 років Юрій Филюк разом з друзями заснував мережу “23 ресторани”, пізніше – громадську платформу “Тепле Місто”, яка вже майже п’ять років рухає зміни в Івано-Франківську. Усього за три місяці команді вдалося залучити100 інвесторів для створення громадського ресторану Urban Space 100. І за чотири роки роботи закладу з прибутку “Урбану” профінансували 91 громадський проект на більш ніж 2 мільйони гривень.
Зараз Юрій зосереджений на втіленні унікального для України імпакт-проекту "Промприлад.Реновація" і все менше цікавиться бізнесом у чистому вигляді. У грудні минулого року проект створення громадського простору на території заводу ”Промприлад” переміг у номінації “Економічний розвиток” конкурсу Partnership for Sustainability Award від “Глобальний договір ООН в Україні”.
Ми поговорили з Юрієм про трансформації громадського сектору Івано-Франківська та компроміси з владою, про особисті внутрішні зміни, успіх, гроші та про те, що відповідальність – це свобода.
Чому в Україні молоді люди, які рано стають успішними, сприймаються як феномен?
Мені здається, тенденції вже змінюються. Із розвитком технологій якраз молоді люди стають помітними і можуть досягати успіху вже у шкільному віці. Питання у тому, що вважати успіхом. Мільйон доларів я ще не заробив. Але щойно я зрозумів і побачив, як це можна зробити, – почав шукати інші цілі.
Що ти вважаєш успіхом?
Відчуття самореалізації: коли я відчуваю, як моя робота мене наповнює. Раніше я перебував у постійному пошуку: займався різними проектами, бізнесом. Але коли ти не можеш зрозуміти свою роль, своє місце, внутрішній пошук виснажує. Після 30-ти років пазл склався.
Я зрозумів, що служіння – це найвищий рівень свободи.
Коли просто починаєш служити якійсь справі, чи цілі, у тебе зникає це відчуття пошуку, все стає просто. Дороговкази визначені.
Яке твоє ставлення до грошей?
Гроші ніколи не були самоціллю для мене. Я не вмів створювати їхній надлишок, якщо не було заради чого це робити. Життя завжди складається так, щоб вистачало рівно на те, що необхідно. Гроші, це просто фішки, енергія. І в залежності від цілей – вони можуть стати злом або добром. Я бачу зараз можливості робити хороші справи, реалізовувати проекти, ідеї, мрії. Я ставлюся до грошей спокійно, але і не заперечую їх. Розумію, що гроші - це ніби кров для організму, якої повинно бути достатньо і хорошої якості.
Я почав заробляти з 14-ти років. Коли я хотів кросівки для гри в баскетбол – я повинен був вигадати де дістати гроші. Пам’ятаю той момент, коли я заробив перші 600 доларів наприкінці першого курсу навчання. Це на той час були дуже великі гроші. Але я не розумів, що з ними робити і вони на мене тиснули. Існують дві проблеми: нестача грошей і їх надлишок. Тому варто знаходити свій баланс. Я свій знайшов. Мені достатньо того, що я маю зараз.
Які значення для тебе мають нагороди?
Я зараз повністю занурений у роботу над проектом “Промприлад.Реновація”. У мене не вистачає часу на рефлексії, фіксацію проміжних успіхів. І коли у робочий процес вриваються такі речі – вони стають індикаторами важливості нашої роботи. Це додає сил, наснаги. Це своєрідне підтвердження того, що ми рухаємося у правильному напрямку.
До багатьох ваших проектів ви залучаєте велику кількість партнерів. Але для цього необхадна довіра, зокрема особистісна. З чого ви її починали вибудовувати?
Одна із основних наших задач – генерування натренованої довіри. Ми живемо у пострадянському періоді, коли довіра в суспільстві була повністю зруйнована. Зараз треба через це пробиватися, адже довіра – основна ознака розвиненого суспільства. Вона має накопичувальний характер і не береться з нічого. Тому ми створили платформу «Тепле місто» і на базі цієї платформи втілювали спочатку менші проекти, потім більші.
Першим був проект створення індивідуального стилю Івано-Франківська. Він об’єднав навколо себе 46 людей, які повірили в ідею і долучилися до реалізації. Після того ми створили платформу, обрали для себе напрямки: освіту, мистецтво, нову економіку, спорт, урбаністику, медіа. Почали поступово працювати у цих напрямках. Спочатку було важко, далі – все легше і легше. З Урбаном (Urban Space 100 – ред.) був цікавий момент, адже частина людей спочатку дуже скептично ставилися до ідеї громадського ресторану. Але коли уже більше 90 місць було зайнято, розпочався ажіотаж – ці ж люди мені дзвонили і просили забронювати їм місце у сотні інвесторів. Тому поетапно ця довіра накопичується. Зараз можу сказати, що до Теплого міста, як інституції, існує напрацьована базова довіра. Це дозволяє нам ставити вищі планки.
У чому проявляється довіра від громади?
Люди беруть участь у подіях, проектах, підтримують фінансово.
Як запалити людей своєю ідеєю?
Ідея повинна подобатися. І у той же час, якою б крутою не була ідея – поштовх для наступних проектів дає якісна реалізація. Адже у разі неякісного виконання наступного разу тобі вже не повірять.
Там, де є довіра, є відповідальність. Ти відчуваєш її повністю на собі, чи команда розділяє це?
Для нас було важливим розбудовувати одразу інституційний підхід: коли організація залежить не від окремих особистостей.
Тому я точно не сам. Мені дуже подобається відповідальність. Я вважаю її не тягарем, а привілеєм. Вона звільняє. Коли ти береш на себе відповідальність, ти можеш впливати на своє життя і коригувати його. Звичайно, це вимагає додаткових зусиль. Але уникаючи цієї відповідальності, ти стаєш об’єктом, а не суб’єктом.
У мене є запит в житті на свідомих, дорослих та відповідальних людей. Виклики ростуть – самому їх приймати складно – потрібна команда. Але щоб витримувати темп – необхідна сильна команда.
Як змінюється команда Теплого міста?
Вона дорослішає. Із кожним роком ми виходимо на новий рівень, з’являються нові задачі. Це проектується на внутрішні вимоги до членів команди. Комусь це ставало не під силу і вони відходили. Але приходив хтось новий.
Зараз я мушу зосередитися на "Промприладі", він потребує багато уваги. Тому команда змушена виходити на більший рівень самостійності. Таке підвищення рівня самозарадності мене радує. Окрім кістяка команди Теплого Міста, є додаткові таланти, які ми залучаємо до різних проектів на волонтерських або проектних умовах.
На третьому році розвитку платформи ми зрозуміли, що хочемо допомагати зростати іншим сильним гравцям на ринку громадянського суспільства. Ми не хочемо зосереджуватися на собі, адже це може закінчитися узурпацією. Тепле місто стає радше акселератором. Є наприклад урбан-інкубатор, програма міських грантів для молодих ініціатив, де ми допомагаємо збирати кошти із залученням бізнесу.
На початку нашої діяльності було дуже мало формальних і неформальних об’єднань, які є центрами тяжіння та розвитку. Громадський сектор у Івано-Франківську виглядав пострадянсько і не дуже привабливо. Тож ми одразу вирішили, що хочемо це змінювати: щоб він був крутим, проактивним, щоб запалював, а бізнесу було цікаво взаємодіяти з ним.
Але вже зараз можна сказати, що за останні чотири роки мапа громадянського суспільства суттєво змінилася і стала схожою на дійсно активну громаду.
Самодостатніх гравців, які створюють динаміку в місті, стало більше.
У перших проектах серед базових цінностей була “безкомпромісна якість”. І ми не починали працювати з проектами, які цьому критерію не відповідають.
Зараз ми скоротили кількість наших програм з більш ніж 12 до 5-6. Краще зробити менше, але якісніше.
Разом з тим ми намагаємося створювати моделі трансформації суспільства, які можна буде передавати далі. Як наприклад в Urban Space 100, робота з вивісками. Ми дуже зацікавлені у тому, щоб наш досвід поширювався. Однак не варто повністю копіювати нашу роботу, адже змінюється час, простори, специфіка кожного міста, виклики.
На кого ви залишаєте ті програми?
Ми доводимо свої проекти до рівня, коли вони переходять у самостійне плавання або трансформуються. У якихось з них завершується цикл життя. До прикладу Франківський півмарафон, наш проект популяризації спорту, зараз стає незалежним комерційним проектом. На партнерських умовах ми передаємо його підприємству, яке зможе його втілювати, як соціально відповідальний бізнес. Ми слідкуємо, щоб базові принципи і цінності зберігалися, але у операційну діяльність вже не втручатимемося.
З ким найскладніше домовлятися? З владою, бізнесом, чи, можливо, організаціями-конкурентами?
Ця складність є загальносуспільною і наскрізною. Адже у всіх цих секторах працюють живі люди. Ти не підеш проти загальних цінностей суспільства. Вони так само трансформуються, люди змінюються. Але це тривалий і складний процес.
Ми не ставимо за мету всіх змінити, але радше створювати проекти, які будуть надихати і запалювати. Ми закликаємо спільно з нами творити.
Як, наприклад, із Урбаном. 90% суспільства дивилися на це із нерозумінням і вважали це авантюрою, якщо не шахрайством. Але якась частина суспільства починає на це реагувати. За три місяці ми зібрали необхідну суму.
На кожному витку розвитку все більше і більше людей долучається. Протягом чотирьох років ми бачимо постійний приріст – як серед бізнесу, так і в секторі органів державного самоврядування. Оскільки ми є позаполітичною платформою – ми не становимо для них ніякої загрози, і тому домовитися нескладно. Ми не маємо як таких конкурентів, адже завжди намагаємося знаходити спільні точки і базові ціннісні орієнтири.
Як співпрацювати з владою?
Ініціативи у Франківську йдуть менше від влади, більше – від громади. Але правильно вибудований діалог з владою дозволяє виходити на безконфліктність. Коли вони не сприймають нас як загрозу для себе, вони у якийсь момент розуміють, що з нами вигідно взаємодіяти.
Якщо ми зосереджені на пошуку нових рішень, а вони їх так само потребують – який сенс проти цього боротися?
Ми ведемо стосунки виключно з адміністративними позиціями, не обіцяємо за підтримку і сприяння зворотні політичні дивіденди. Від самого початку ми нікого не критикували, ні з ким не конфліктували – і це допомагало вибудовувати довіру.
Чи можна сказати, що Тепле Місто виконує роботу державних органів?
Ні. У нас досить широка лінійка діяльності, але треба розуміти, що коли люди потрапляють туди (у держоргани – ред.), у них виникає величезний список негайних операційних викликів, на які вони не можуть не реагувати. Ці виклики з’їдають левову частку їхнього часу, ресурсу. І на пошук нових рішень лишається не так багато. А ми вільні. Тому, коли їм бракує ідей, підкріплених експертизою, – у нас вони є. Ми природно доповнюємо один одного, і тому дублювань немає.
Тепле Місто існує 4,5 років. Як ти змінився?
Найбільша трансформація, яка відбулася зі мною тут, це підвищення рівня терпіння і самовладання. Тут ти не можеш сказати “тому що я так бачу”, як це буває у бізнесі. Все працює інакше - ти підзвітний суспільству. Люди можуть задавати часто некоректні запитання, але ти не можеш відповідати тим самим.
Як реагуєш на закиди і звинувачення?
Універсального способу немає. Один з них – це ігнорувати неконструктив, або фейкових коментаторів. Іноді варто проявити твердість, або терпляче пояснювати до того моменту, поки співрозмовник тебе не зрозуміє. Відвертого несприйняття зараз дуже мало, особливо порівняно з першими двома роками роботи.
Де знаходиш енергію і куди її спрямовуєш?
Мене дивують результати і мотивують люди. Важко знаходити час на відпочинок. Я зараз фактично живу «на колесах». Із класичної точки зору, це пекельна робота без вихідних, але мене настільки все це захоплює! Зараз мені цей темп підходить, але я припускаю, що колись захочу зупинитися і помедитувати.
Періодично я беру участь у експедиціях в пустелі, Антарктиду, Гімалаї, Джунглі. Вони коштують немало, але такі поїздки – це своєрідне розвантаження від надміру думок, перезавантаження психіки, фізики, самопізнання, загартовування. Для мене це важливо. Решта грошей мені потрібні для втілення проектів. Зараз мене менше цікавлять суто бізнесові проекти, більше – імпакт-орієнтовані та самозабезпечувані.
Яким ти бачиш найближче майбутнє і громадський сектор у діджиталізованому світі?
Небезпечно ділити майбутнє суспільство на людей зі сфери ІТ та з-поза неї. Адже громадський сектор може прекрасно співпрацювати з ІТ, і навпаки. Ми, у всіх наших проектах, робимо акцент на тому, що синергія та побудова екосистеми між різними сферами дає дуже добрі результати.
Я думаю, що для розуміння суспільних процесів, дуже важливою є професія інтегратора. Конфлікти у Франції, ситуація у США – це все наслідки розбалансування суспільства. Лідери, які вміють вибудовувати ці складні міжсекторальні діалоги – дуже важливі.